Людське серце за своєю природою холодне, егоїстичне і жорстоке. Коли людина виявляє милосердя і прощення, це походить не від неї самої, але народжується під впливом Божого Духа, Який діє на її серце. “Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив” (1Йоан.4:19). НПЩЖ 22.1
Господь — джерело всякого милосердя; Його ім'я: “Милосердний і милостивий” (Вих.34:6). Він любить нас не завдяки нашим заслугам; Він не запитує, чи гідні ми Його любові, але обдаровує нас багатствами Своєї любові, і ми стаємо гідними Його. Він не мстивий; Він бажає не карати, а відкупити нас. Навіть суворість, яку Він виявляє у Своєму Провидінні (через передбачливість), служить для спасіння тих, хто непостійний у вірі. Він палко бажає полегшити страждання людства, зцілити наші рани своїм бальзамом. Це правда, що Бог “не вважає чистим винуватого” (Вих.34:7), але Він бажає звільнити від вини. НПЩЖ 22.2
Милостиві й милосердні стали “учасниками Божої Істоти” і в них виявляється жалість і любов Божа. Всі ті, чиї серця перебувають у згоді з Джерелом безмежної любові, прагнуть не судити ближнього, а спасати його. Присутність Христа в їхніх душах подібна до джерела, яке ніколи не пересихає. Де Він домує, там з переповненого серця витікають добродійства. НПЩЖ 22.3
Коли заблудла нещасна жертва гріха та пристрастей кличе по допомогу, християнин не запитує, чи гідна вона цієї допомоги, але шукає, як би краще допомогти їй. У найжалюгіднішій, нікчемній людині він бачить душу, для спасіння котрої помер Христос. Обов'язок, покладений на дітей Божих, полягає в примиренні такої душі з Богом. НПЩЖ 22.4
Милосердні ті, котрі співчувають бідним, страждальцям і пригнобленим. Йов сказав про себе: “Бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного. Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим! Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене немов плащ та завій було право моє. Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був. Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував” (Іов.29:12). НПЩЖ 22.5
Для багатьох життя — це важка й болісна боротьба; вони відчувають свої недоліки; вони нещасні й жалюгідні; їхня віра вичерпалась, і вони не знаходять нічого, за що могли б бути вдячними Богові. Для самотньої душі, котра переживає цю боротьбу, привітне слово, співчутливий погляд, вияв доброти — немов чаша холодної води для спраглого. Слово, сказане з любов'ю, люб'язна послуга полегшать тягар, який тисне на змучені плечі. Кожне слово, кожний безкорисливий вчинок любові є виявом любові Христа до гинучого людства. НПЩЖ 23.1
Милостиві “будуть помилувані”. “Добродійна Душа буде насичена; і хто напуває інших, напоєний буде і він” (Прип.11:25). У співчутливій душі панує мир; хто чинить добро, забуваючи самого себе, той відчуває блаженний спокій і задоволення у житті. Дух Святий, який мешкає у такій душі і виявляє Себе в добрих учинках, пом'якшує запеклі серця та викликає любов і ніжність. Ми жатимемо те, що сіємо. “Блаженний, хто дбає про бідного… Господь берегтиме його та його оживлятиме, буде блаженний такий на землі, і Він не видасть його на поталу його ворогам! На ложі недуги подасть йому сили Господь, усе ложе йому перемінить в недузі його” (Псал.41:1-13). НПЩЖ 23.2
Хто присвятив своє життя Богові й служінню ближнім, з'єднаний з Тим, у розпорядженні Котрого перебувають усі засоби і можливості світу. Його життя зв'язане з життям Божим золотим ланцюгом незмінних обітниць. Господь не залишить його в годину злиднів і горя. “А мій Бог нехай сповнить всяку потребу вашу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі” (Фил.4:19). Хто виявляв милість, той в годину лиха знайде захист у милостивого і співчутливого Спасителя та буде прийнятий Ним до вічних осель. НПЩЖ 23.3