Сьогодні — це Єлім з його пальмами й криницями,
приємною тінню від пустельної втоми.
Учора — була Мара: усюди камінь, пісок,
незахищене від сонця усамітнене місце, похмуре й сумне. СЗ 192.2
І все ж та сама пустеля вмішає обох,
той самий спекотний вітер мандрує самотнім краєм,
та сама низина дає притулок обом,
ті самі гори облягають їх. СЗ 192.3
Так трапляється і з нами тут, на Землі;
я добре пам'ятаю, що так було завжди.
Гірке й солодке, горе й радість ідуть поруч,
на відстані одного дня. СЗ 192.4
Часом Бог обертає нашу гіркоту на солодощі.
Інколи дає нам приємні джерела,
Часом тримає в тіні Свого хмарного стовпа, а інколи
приводить у блаженну тінь пальм. СЗ 192.5
Яке це має значення?
Незабаром і Мара, і Єлім проминуть.
Прийде кінець нашим криницям у пустелі і пальмам.
Нарешті ми прийдемо до Міста нашого Бога. СЗ 192.6
О, щасливий краю! — Там, за самотніми горами, де
радісно дзюркочуть вічні джерела.
О, святий Раю! — Вище за наші небеса, де
закінчиться наша мандрівка по пустелі Горацій Бонар СЗ 193.1