“Спрямуй мої стопи на Свої стежки, щоби мої ноги не похитнулися” (Псал.17:5). ВНО 262.1
Тепер, як ніколи раніше, життєві шляхи пов'язані з небезпеками, які не піддаються описові. Єдиний відступ від освяченого принципу дає сатані перевагу, і він відводить нас усе далі і далі від правди й істини... ВНО 262.2
Жодна людина, молода чи літня, не застрахована від спокус сатани, і ті, хто віддає перевагу спілкуванню з нечестивими людьми, засвоять їхній дух та принесуть такий самий плід. Єдине спасіння для будь-кого з нас — покірно ходити з Богом, іти туди, куди веде Господь... ВНО 262.3
Нам необхідно невпинно молитися. Нехай наше серце прагне до Бога. Нехай воно виливається у щоденній, щогодинній молитві, віруючи, сподіваючись, тримаючись за обітницю та вигукуючи як Яків: “Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене” (Бут. 32:26). “Спрямуй мої стопи на Свої стежки”, о Боже, “щоби мої ноги не похитнулися”, і щоб не потрапив я до пасток, розставлених людьми для моїх ніг. ВНО 262.4
Варто людині лише один раз переступити через свою совість, не виконати призначеного Богом, зробити один крок на шляху до хибного принципу, і може відбутися повна зміна в житті й поведінці... Ми перебуваємо в безпеці, якщо йдемо прокладеним для нас Христом шляхом. І цей шлях дедалі світлішатиме до повного дня. ВНО 262.5
Справа людини — співпрацювати з Богом. Якщо людина діє самостійно, вона обов'язково послизнеться навіть на тому шляху, який видається цілком безпечним. Ми не можемо зробити жодного безпечного кроку з допомогою лише людської мудрості. Якщо бажаємо ходити без побоювання, то повинні знати, що рука Ісуса Христа твердо тримає нашу руку. А знати це ми можемо, тільки досліджуючи Слово живого Бога... ВНО 262.6
Бог бажає, щоб люди відчували свою залежність від Нього, довіряючись Руці, Яка може спасати, і Серцю, Яке прискорено б'ється у відповідь на заклики стражденного людства. Ми не повинні довіряти людині і робити тіло своєю опорою. Ми маємо довіряти Руці, Яка дає життя, і Серцю, сповненому любові до немічних11Рукопис 82, 1900 р.. ВНО 262.7