“Коли ж сповнився час, Бог послав Свого Сина... щоб втупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли” (Гал.4:4-5). ВХ 4.1
Напередодні Першого приходу Христа темрява оповила землю і морок — народи. Істина споглядача з небес на землю і ніде не бачила свого відображення. Духовна темрява огорнула релігійний світ, і вона була майже всезагальною... ВХ 4.2
Усе на землі говорило про гостру потребу в Учителі, посланому від Бога, — Учителі, в Якому могла б поєднатися божественна й людська природа. Необхідно було, щоб Христос з'явився в людському тілі й очолив людство, і таким чином підняв грішну людину. Тільки так Бог міг відкритися світові. ВХ 4.3
Христос погодився зняти із Себе Свої царські шати та вінець й прийти на цю землю, щоб показати людям, якими вони можуть стати в єдності з Богом. Він прийшов, аби світити в темряві, долаючи морок сяйвом Своєї присутності... ВХ 4.4
На небесній раді, Отець і Син вирішили, що Христос повинен прийти у світ як немовля і жити життям людини від дитинства до зрілості, зазнаючи однакових із людиною випробувань і, в той же час залишаючись безгрішним. Таким чином люди мали змогу бачити в Ньому зразок для наслідування, а Він на власному досвіді міг побачити, якої допомоги потребували вони у боротьбі з гріхом. Він був випробовуваний і спокушуваний як усі люди. З допомогою Його сили, навчаючись від Нього, люди можуть жити так, як жив Він у цьому світі... ВХ 4.5
Патріархи і пророки провіщали прихід надзвичайного Вчителя, слово Котрого матиме нездоланну силу і владу. Він буде благовістити сумирним і проголошувати рік уподобання Господу. Він затвердить суд на землі; Закону Його чекатимуть острови; підуть народи за світлом Його, а царі — за ясністю сяйва Його. Він буде “вісником завіту” і “Сонцем праведності”... ВХ 4.6
Як “настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина”... Небесний Учитель прийшов. Ким Він був? — Сином Самого Бога. Він з'явився як Бог і в той же час як Старший Брат людства (Ознаки часу, 17 травня 1905 р.). ВХ 4.7
Він жив так, як навчав... Його життя узгоджувалося з Його вченням. Його слова відображали не тільки Його життєвий досвід, але й характер. Він не лише навчав істині, — Ісус Сам був істиною. І це надавало переконливої сили Його вченню (Виховання, c. [78]). ВХ 4.8