“Згадай Мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє” (Лука 23:42). ВХ 24.1
Ісус, у Своїх стражданнях на хресті, мав одну втіху. Це була молитва розкаяного розбійника. Спочатку обидва злочинці, розп'яті разом з Ісусом, насміхалися з Нього. Від мук і страждань один із них ставав все більш зухвалим. Але його товариш поводився інакше. Ця людина не була закоренілим злочинцем. Погане товариство призвело до того, що він збився з доброго шляху. Разом з тим його вина була меншою за вину тих, хто стояв біля хреста і насміхався над Спасителем. Він бачив Ісуса, слухав і сприймав Його вчення, але під впливом священиків і старійшин відвернувся від Нього. Намагаючись заглушиш голос сумління, він все більше занурювався у прірву гріха, аж поки його не схопили і не засудили як злочинця до смерті на хресті. ВХ 24.2
У судовому залі та на шляху до Голгофи він був поряд з Ісусом. Він чув як Пилат оголосив: “....Провини ніякої в Нім не знаходжу” (Йоан.19:4). Він бачив, з якою гідністю Ісус поводив Себе, чув як Він просив, щоб Його мучителі були прощені. З висоти хреста він бачив, як священики похитуючи головами насміхалися і знущалися з Господа Ісуса. Чув, як його товариш докоряв Ісусові: “Якщо Tи Христос, то спаси Себе й нас!” ВХ 24.3
Серед натовпу Він бачив багатьох, котрі захищали Ісуса. Він чув, як вони повторювали Його слова і розповідали про Його діла. І в душі цього злочинця знову з'являється переконання в тому, що це Христос... Його життя, зіпсоване гріхом, наближалося до свого кінця. “Ми справедливо засуджені, — простогнав він, — і належну заплату за вчинки свої беремо. Цей же жодного зла не вчинив”... ВХ 24.4
Тепер у ньому прокинулось дивне тепле почуття. Він пригадав, що чув про Ісуса: як Він зціляв хворих і прощав гріхи... Дух Святий освітив свідомість розбійника, і поступово, ланка за ланкою, в його уяві постає ланцюг переконливих доказів. У пораненому, осміяному, розіп'ятому Ісусі він бачить Агнця Божого, Котрий на Себе гріх світу бере. Безпорадна, вмираюча душа, в котрій крізь відчай пробивається промінь надії, звертається до вмираючого Спасителя і благає: “Згадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє”. ВХ 24.5
Відповідь прийшла негайно. Розбійник почув м'який, ніжний голос, сповнений любові, співчуття й сили: “Істинно кажу тобі сьогодні — ти будеш зі Мною в раю!”... ВХ 24.6
Усім серцем Христос прагнув почути хоча б один вираз вірності від Своїх учнів... О, якими приємними були тоді для Спасителя слова віри й любові, почуті від умираючого розбійника (Христос — надія світу, c. [749-750]). ВХ 24.7