“Змовлялись тоді один з одним і ті, хто страх перед Господом має, — і прислухавсь Господь, і почув, і перед обличчям Його була написана пам'ятна книга про тих, хто страх перед Господом має, і хто поважає Ймення Його” (Мал.3:16). ВХ 234.1
Християнин має нагоду збирати промені вічного світла, які йдуть від престолу слави і віддзеркалювати їх не лише на власну дорогу, але й на шлях тих, з ким він спілкується. Виголошуючи слова надії, підбадьорення, вдячності, похвали і доброти, він може зробити оточуючих його людей кращими, підбадьориш їх, вказати на Небеса і їхню славу, спонукати замість земних, шукати вічних цінностей, нетлінного спадку, вічного багатства. ВХ 234.2
“Радійте завжди в Господі, — закликає апостол, — і знову кажу: радійте” (Фил.4:4). Куди б ми не йшли, ми зобов'язані нести атмосферу християнської надії і бадьорості; і тоді люди, які досі не прийняли Христа, усвідомлять привабливість релігії, яку ми визнаємо. Невіруючі побачать постійність нашої віри. Нам треба більше думати про Небо, де усе — сяйво і радість. Нам необхідно більше знати про повноту благословенної надії. Якщо ми постійно радіємо надією, то будемо говориш слова підбадьорення усім, з ким зустрічаємось. ВХ 234.3
Ми повинні прославляти Бога і частіше говориш один одному радісні слова вдячності, і не лише в щоденному спілкуванні з віруючими чи невіруючими. Християнам дано застереження не залишати зібрання свого, щоб вчасно отримувати підкріплення і ділишся з іншими потіхою, яку отримуємо самі. На цих щотижневих зустрічах нам потрібно говорити про Божу доброту до нас і Його милість і силу спасати від гріха. Своєю поведінкою, манерами, словами, характером ми повинні свідчиш про те, що служіння Господу — благо. Таким чином ми сповіщаємо, що “Закон Господній досконалий, зміцнює душу”. ВХ 234.4
Молитва і спілкування повинні стати часом особливої допомога і підбадьорення... Це станеться, якщо будемо мати свіжий, щоденний досвід зв'язку з Богом і почнемо без вагання говорити про Його любов у зібранні людей... ВХ 234.5
Якби ми більше говорили і думали про Ісуса, а менше про себе, то реальніше відчували б Його присутність. Якщо будемо перебувати в Ньому, то настільки сповнимося миром, вірою і мужністю, настільки станемо переможними в духовному житті, що розповідаючи про це іншим людям, підбадьоримо їх своїм чітким, сильним свідченням про Бога. Це дорогоцінне пізнання слави і хвали Його благодаті, підкріплене христоподібним життям, має велику силу, скеровану на спасіння людей (Південний сторож, 7 березня 1905 р.). ВХ 234.6