“І по молитві їх, місце, де вони були зібрані, захиталось, і всі сповнилися Духом Святим, і говорили слово Боже з сміливістю” (Дії 4:31). ВХ 257.1
Коли я думаю про міста, для яких так мало зроблено, де багато тисяч мешканців потребують свідчення про скорий прихід Спасителя, я відчуваю бажання бачити чоловіків і жінок, котрі виходять на працю, сповненими сили Духа і Христової любові до загиблих душ. ВХ 257.2
Для спасіння тих, хто живе поряд з нами в містах, необхідно докласти великі організаційні зусилля. Як ніколи раніше, ми повинні багато працювати, щоб навернути їх. Співаючи нову пісню, ми маємо йти вперед, несучи світло триангельської вістки людям, котрі перебувають у темряві. ВХ 257.3
Нам усім і всюди необхідно пробудитися, щоб за найменшої можливості здійснювати роботу у великих містах. Ми відійшли від світла, посланого нам із спеціальним дорученням іти в міста і споруджувати там пам'ятники Богові. Нам потрібно крок за кроком вести людей до ясного світла істини. Чимало людей прагнуть духовної їжі. Ми повинні працювати доти, поки не буде організована церква і збудований скромний будинок для богослужінь. Я маю надію, що люди навіть іншого віросподівання значною мірою допоможуть нам своїми коштами. Мені було дано певне світло про те, що в багатьох місцевостях, особливо у великих містах... такі люди нададуть свою допомогу... ВХ 257.4
Хто бажає працювати для Бога в містах, ті повинні з вірою йти вперед і робити усе можливе зі свого боку. Якщо вони будуть пильнувати, трудитися і молитися, Бог почує їх і відповість на молитви. Вони здобудуть безцінний досвід, необхідний у подальшій роботі. “Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому”. ВХ 257.5
Я глибоко схвильована. У кожному місті для нас є робота. Трудівники повинні йти в наші великі міста... ВХ 257.6
Нам необхідно відчувати життєдайний вплив Святого Духа так само, як учні відчули його в день П'ятдесятниці. Про їхній досвід читаємо: “І по молитві їх, місце, де вони були зібрані, захиталось, і всі сповнилися Духом Святим, і говорили слово Боже із сміливістю. Більшість віруючих мали одне серце й одну душу, і ніхто нічого з майна не називав своїм, а все у них було спільне” (Вісник Тихоокеанського Уніону, 23 жовтня 1902 p.). ВХ 257.7