“Тому бо Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра” (Римл.7:12). ВХ 36.1
Чимало релігійних учителів твердять, що Христос Своєю смертю скасував Закон, а тому люди вільні від його вимог. Декотрі називають Закон обтяжливим ярмом і протиставляють рабству Закону свободу, яку дає Євангеліє. ВХ 36.2
Проте не таким було ставлення пророків і апостолів до святого Закону Божого. Давид сказав: “Я буду ходити на просторі, бо Заповідей Твоїх шукаю” (Псал.119:45). Апостол Яків, котрий писав своє Послання після смерті Христа, назвав Десятислів'я “Законом свободи” (Яков.2:8; 1:25). А Йоан через півстоліття після розп'яття Ісуса проголосив благословення на тих, “котрі додержуються Заповідей Його, щоб мати право доступу до дерева життя і ввійти в місто воротами” (Об'явл.22:14). ВХ 36.3
Твердження про те, що Христос Своєю смертю скасував Закон Свого Отця, не має жодних підстав. Якщо було б можливо змінити або скасувати Закон, тоді не було б потреби у смерті Христа задля спасіння людини від покарання за гріх. Смерть Христа не тільки не скасувала Закон, а й довела його незмінність. Син Божий прийшов “звеличити і прославити Закон” (Ісая 42:21)... А про Себе Ісус сказав: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу, і Закон Твій у Мене в серці” (Псал.40:9). ВХ 36.4
Божий Закон за своєю природою незмінний. Він відкриває волю і характер свого Творця. Бог є любов, і Його Закон також є любов'ю. Два великі принципи Закону — це любов до Бога і людини: “Любов — це виконання Закону” (Римл.13:10). Характер Божий — це праведність та істина, — така ж природа і Його Закону. Псалмист сказав: “Закон Твій то істина”. “Всі Твої Заповіді — справедливість” (Псал.119:142, 172). Апостол Павло зазначав: “Закон святий, і Заповідь свята, і праведна, і добра” (Римл.7:12). Цей Закон — відображення мудрості та волі Божої, він повинен бути таким же вічним, як і його Творець. ВХ 36.5
Через навернення й освячення люди примирюються з Богом і починають жиги за принципами Його Закону. Напочатку людина була створена за подобою Божою. Вона перебувала в повній гармонії з природою і Божим Законом; принципи праведності були закарбовані в її серці. Однак гріх розлучив її з Творцем. Людина більше не відображала божественний образ... Але “так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного”, щоб примирити людину із Собою. Через заслуги Христа людина може відновити гармонію у стосунках зі своїм Творцем (Велика боротьба, c. 437-438). ВХ 36.6