“Любов пізнали ми в тому\ що Христос поклав душу Свою за нас. І ми повинні класти душі свої за братів” (1Йоан.3:16). ВХ 344.1
Після вознесіння Христа Йоан продовжував сумлінно працювати для Господа... Разом з іншими учнями він отримав дари в день П'ятидесятниці та з відновленими старанністю і силою проповідував людям слова життя, намагаючись скерувати їхні думки до Невидимого. Його проповіді були переконливими, палкими і вельми серйозними. Красномовно, гучним голосом розповідав він про вчення та вчинки Христа, справляючи велике враження на слухачів. Простота виразів, грандіозність істин та запал, з яким він говорив, допомагали йому знаходити дорогу до сердець людей усіх верств. ВХ 344.2
Життя апостола гармоніювало з його проповіддю. Любов Христа, яка сяяла в ньому, спонукувала його ревно і невтомно працювати для ближніх, особливо для братів-християн. ВХ 344.3
Христос звелів Своїм учням любити один одного так, як полюбив їх Він. Вони повинні були свідчити світові, що в них живе Христос — “Надія слави” (Колос.1:27). “Нову заповідь Я вам даю, — сказав він, — любіть один одного!” (Йоан.13:34). На той час учні не розуміли цих слів, але згодом, ставши очевидцями страждань Господа, Його розп'яття, воскресіння та вознесіння на небо, пізнавши Духа після Його злиття в день П'ятидесятниці, вони краще зрозуміли зміст Божої любові та любові один до одного... ВХ 344.4
Після того, як Дух Святий зійшов на учнів, вони стали проповідувати про Живого Спасителя; єдиним їхнім бажанням було спасіння людей. Вони тішилися спілкуванням зі святими і були чуйними, вдумливими, самовідданими, готовими пожертвувати усім задля істини. Щодня спілкуючись один з одним, вони виявляли любов, про яку говорив їм Христос. Своїми безкорисливими словами та вчинками вони намагалися запалити цю любов і в серцях інших. ВХ 344.5
Саме таку любов повинні були мати віруючі, і учні з готовністю підкорялися цій новій Заповіді. Їм необхідно було зріднитися з Христом настільки, щоб бути здатними виконувати усі Його вимоги, життям своїм прославляючи силу Спасителя, Котрий міг виправдати їх Своєю праведністю (Дії апостолів, c. [546-548]). ВХ 344.6