“А, Авігея побачила Давида, і поспішно зійшла... І впала перед Давидом на обличчя своє, та й вклонилася до землі. І впала вона до ніг йому та й сказала: ‘На мені самій, пане мій, ця провина!’” (1Сам.25:23-24). ВХ 363.1
Давид зі своїми людьми... захищали... від грабіжників оіари дуже багатої людини, — нащадка Калева — Навала, який мав величезні володіння на Кармелі. Навал був грубою і скупою людиною. ВХ 363.2
У той час Давид зі своїми людьми дуже потребували харчів; і коли син Єсея почув, що Навал стриже овець, то послав десять юнаків “і сказав... ‘Вийдіть на Кармел, і прийдете до Навала і запитаєте його від мойого імені про мир’” (1Сам.25:4). ВХ 363.3
Давид разом зі своїми людьми були як захисна стіна для пастухів та отар Навала в горах. Тому він ввічливо попросив цього багатого чоловіка допомогти їм провіантом. “І відповів Навал Давидовим рабам, і сказав: ‘Хто такий Давид та хто Єссеїв син?... І я візьму хліб свій і вино та моє м'ясо... та й дам людям, яких не знаю, звідкіля вони?’” (в. 10-11). ВХ 363.4
Коли молоді люди, прикро вражені й обурені, повернулися з порожніми руками та розповіли Давидові, що сталося, він дуже розгнівався. Давид наказав своїм людям оперезатися мечами і підготуватися до нападу... ВХ 363.5
Один із Навалових слуг побіг до Авігеї, Навалової дружини, й розповів їй про те, що бачив і чув... ВХ 363.6
Не порадившись і з чоловіком і не сказавши йому ані слова про свій намір, Авігея приготувала достатньо харчів і гірськими стежками поспішила назустріч Давидовому війську. ВХ 363.7
Авігея звернулася до Давида з такою пошаною, ніби говорила з коронованим монархом... Добрими словами вона намагалася вгасити його незадоволення та гнів... Виявляючи безкорисливий дух, вона вирішила узяти всю вину на себе і не звинувачувати свого бідолашного брутального чоловіка... ВХ 363.8
Яким же духом володіла ця жінка! Сповнена покори, лагідності, мудрості та Божої любові, Авігея до кінця виявляла свою відданість чоловікові. Якою б не була його поведінка, він, однак, залишався її чоловіком, і жінка переконувала обуреного воїна, що недобрий вчинок її чоловіка аж ніяк не був зумисною особистою зневагою Давида (Ознаки часу, 26 жовтня 1888 р.). ВХ 363.9