“Тебе виженуть з-поміж людей, і ти житимеш із дикими звірями ... І сім часів промине над тобою, аж поки не пізнаєш, що над людським царством панує Всевишній” (Дан.4:22). ХП 184.1
Вірний Даниїл став перед царем не для того, щоб лестити йому або фальшиво витлумачити його сон з метою отримання царської прихильності. На нього було покладено урочистий обов'язок сповістити цареві Вавилону правду. Пророк сказав: “Мій пане, на ворогів би твоїх цей сон, а його розв'язка — на неприятелів би твоїх! Дерево, яке ти бачив... — ти, царю”. ХП 184.2
Чи не здається нам часом, що для Бога вавилонське царство було важливішим, аніж засоби і обов'язки, які Він довірив Своєму вибраному народові, що живе напередодні кінця світу? У цій історії показано, що Великий “Я Є” має силу Своїми діями змінити серце навіть язичеського царя. І сьогодні на небі є Сторож Божий (Дан.4:10)*Прим. ред., Який зауважує діла усіх людей, а особливо тих, котрі є Його представниками на Землі; які прийняли у серце Його священну істину і відкривають її світові... ХП 184.3
У сні Навуходоносора правдива мета правління прекрасно представлена у символі великого дерева, “віття якого гарне, і плодів на ньому рясно, так що поживи було для всіх. Під ним жили польові звірі, а на його галуззях перебували птахи небесні”.1Рукопис 29, 1895 р. ХП 184.4
Пророк Даниїл не лише витлумачив сон царя, а й додав урочисту настанову: “Тому, царю, нехай буде до вподоби моя тобі порада: спокутуй же свої гріхи справедливістю, а свої провини — милосердям для убогих; може, й продовжиться твій мир і благополуччя”... Дванадцять місяців Небо перевіряло і випробовувало царя; увесь цей період його вчинки зважувалися на вазі небесної Святині. ХП 184.5
Але одного ранку, прогулюючись по палацу, цар сказав: “Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його як царський осідок моєю превеликою потугою та на славу моєї величі?” Навуходоносора переповнювала гордість від усвідомлення власної величі, але: “Ще ці слова були в устах царя, як надійшов з Неба голос: ‘Тобі говорять, царю Навуходоносоре: Царство відійшло від тебе!’”.2Лист 71, 1894 р. ХП 184.6