“Бо як непослухом однієї людини багато стали грішними, так і послухом Одного багато стануть праведними” (Римл.5:19). ХП 23.1
Необхідно глибоко роздумувати над життям Христа. Його потрібно постійно вивчати, прагнучи зрозуміти причину Його приходу в наш світ. Ми зможемо дійти власних висновків лише досліджуючи Писання, як звелів нам Христос, бо Він каже: “Вони свідчать про Мене”. Вивчаючи Слово, ми маємо змогу порівнювати чесноти послуху із гріховністю непослуху. “Як непослухом однієї людини багато стали грішними, так і послухом Одного багато стануть праведними”. ХП 23.2
Варто звернутися до взірця Єдемського саду, опоганеного непослухом, і порівняти його із Гефсиманським садом, де Викупитель світу зазнав нелюдських мук, коли гріхи усього світу навалилися на Нього. Вдумайтеся в молитву Єдинородного Сина Божого: “Отче Мій, якщо можливо, хай Мене обмине ця чаша; однак не як Я хочу, а як Ти”. Продовжуючи моління, Він каже: “Отче Мій, якщо ця чаша не може обминути, щоб Я не пив її, нехай буде Твоя воля”. ХП 23.3
І третій раз Він повторив ті ж самі слова. Це був час, коли таємнича чаша тремтіла у руках Божого Сина. Невже Він витре кривавий піт зі Свого виснаженого обличчя і дозволить людському роду загинути? Перед Його святими очима стояла жахлива картина плачу, стогону і смерті заблудлого світу. ХП 23.4
“Перебуваючи у великій тривозі, Він ще старанніше молився; піт Його став як краплини крові, що капали на землю”. І з'явився Йому ангел із неба і підкріпляв Його. Боротьба завершена; Ісус згідний вшанувати Свого Отця — виконати волю Його і понести Його прокляття як наслідок людського беззаконня. Христос був слухняним аж до смерті, і смерті хресної. Ось якими наслідками обернувся непослух Адама; ось що означає для нас послух Сина Божого. ХП 23.5
Щастя людей полягає у дотриманні Божих Законів. Виконання Закону Божого захищає їх подібно до високої огорожі, зберігаючи від зла. Ніхто не може бути щасливим, віддаляючись від конкретних вимог Бога і встановлюючи власні стандарти, яких нібито можна безпечно дотримуватися1Рукопис 1, 1892 р.; Видані рукописи, т. 6, с. [336-338]. ХП 23.6