“Хіба Він не тесля, не син Марії та не брат Якова, Йосії, Юди і Симона? І чи не Його сестри серед нас? І вони спокушалися через Нього” (Марк.6:3). ХП 239.1
Покірливе життя Христа має стати уроком для всіх, хто прагне самопіднесення. Хоч у Його характері не було жодної гріховної плями, Він зійшов до нас, бажаючи з'єднати нашу занепаду людську природу з Його божественною природою... ХП 239.2
У покірливості Христос почав Свою велику справу підняття людського роду із глибин гріха і виродження, відтворюючи людей Своєю божественною силою, яку Він з'єднав із людським єством. Пройшовши повз величні міста й відомі на той час центри освіти з їхньою позірною мудрістю, Він обрав Своєю земною батьківщиною скромне провінційне містечко Назарет. Там Він провів більшу частину Свого життя, хоч у народі вважалося, що із Назарету не може вийти нічого доброго. Живучи на цій землі, Він йшов шляхом бідних, стражденних, засмучених людей, беручи на Себе всі їхні болі. Його родина не вирізнялася вченістю, багатством чи становищем у суспільстві. Довгі роки Він працював, заробляючи на хліб теслярським ремеслом. ХП 239.3
Юдеї чванливо і не без хвастощів заявляли, що Христос повинен прийти як могутній Цар, перемогти Своїх ворогів і у Своєму гніві потоптати язичників. Ось тому скромне, лагідне життя нашого Спасителя, яке мало б допомогти Йому знайти доступ до людських сердець і вселити в них віру в Його місію, ображало і розчаровувало юдеїв. Нам добре відомо, як вони з Ним поводилися... ХП 239.4
Христос не вихваляв людей і не потурав їхній гордині. Він упокорив Себе, був слухняний до смерті і навіть до смерті хресної. Якщо людська гординя не понизиться і не упокориться, якщо запекле серце не стане під дією Духа Христа ніжним і добрим, Він не зможе закарбувати в нас Свою божественну подобу. Він, скромний Назарянин, міг би засоромити усю гординю світу цього, тому що був і залишився Повелителем у небесних дворах. Проте Христос прийшов на нашу Землю у покорі, маючи на меті показати, що небесний Всесвіт поважає і шанує не багатство, становище чи владу, а тих, хто йде слідом за Христом і чеснотами свого характеру, перетвореного силою Його благодаті, робить достойними будь-яке покликання і працю. ХП 239.5
Жодна людина не має права гордо підносити себе. “Бо так промовляє Всевишній, Вічноживий і Святий на Ім'я: Я живу високо у Святині, та із скрушеним і упокореним духом, щоб оживляти дух смиренних і щоб оживляти серця скрушених!” (Ісаї 57:15).1Лист 81, 1896 р. ХП 239.6