“Піднесіть верхи свої, брами, і піднесіте входи відвічні, — і ввійде Цар слави” (Псал.24:9). ХП 302.1
Христос бажав, щоб до Нього прийшли всі струджені й обтяжені люди, аби Він міг подарувати їм світло, життя, радість і мир, яких вони більше ніде не можуть знайти. Найбільш закоренілі грішники викликали в Нього глибоку непідробну зацікавленість; Він жалів і любив їх. Проте коли Він найбільше потребував людського співчуття в час великих випробувань і невимовних спокус, найвідданіші учні залишили Його. Він дійсно змушений був “топтати точило один, і нікого з людей не було з Ним”. Його оточувала атмосфера відступництва. З усіх боків Він чув глузування, знущання і богозневагу. Що ж тоді могло очікувати Його учнів, котрі залишилися у світі, який не міг терпіти живого Божого Сина?... ХП 302.2
Праця Христа була завершена, коли Він віддав дух на хресті в руки Отця, скрикнувши гучним голосом: “Звершилося!” Шлях відкрився; завіса роздерлася навпіл. Тепер грішники могли наближуватися до Бога без жертвоприношень, без служіння священиків. Сам Христос став Священиком повіки за чином Мелхиседека. Небо було Його домом. Він прийшов у наш світ, щоб явити Собою Отця. Тепер Його робота на полі приниження й боротьби була завершена. Він зійшов на Небеса і назавжди сів по правиці Бога... ХП 302.3
У гробниці Йосифа Він зодягнувся в одяг безсмертя, після чого ще досить довго пробув у цьому світі, аби розвіяти всі сумніви з приводу Свого воскресіння з мертвих... Він воскрес із мертвих, щоби провести ще якийсь час зі Своїми учнями і підготуватися до вознесіння на Небо, де мав бути прославлений перед Всесвітом... ХП 302.4
Усе Небо з великим нетерпінням очікувало завершення перебування Божого Сина у світі, затаврованому прокляттям беззаконня. Він вознісся з Оливної гори у хмарі ангелів, які тріумфально припровадили Його до Божого Міста... Який же великий контраст між прийомом Христа на Небі і на Землі... На Небесах уже не було скорбот і страждань, які чатували на Нього тут на кожному кроці, не було похмурих священиків, котрі намагалися прискіпатися до будь-якого Його слова, аби фальшиво витлумачити його й отримати можливість докучати Йому і зневажати Його, кепкувати, знущатися і глузувати над Ним... ХП 302.5
Слава і велич Христа були прямо пропорційні Його приниженню і стражданню. Він зміг стати Спасителем і Викупителем, зробившись спочатку Жертвою1Рукопис 128, 1897 р.. ХП 302.6