“І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала” (Бут. 2:15). ЗПІ 280.4
Бог підкорив людину владі Закону, виконання якого є необхідною умовою існування. Людина — піддана Божественного правління, а без Закону не може існувати жодний устрій. Бог міг би створити людину не здатною порушувати Його Закон; Він міг би втримати руку Адама, щоб той не торкнувся забороненого плоду; але в такому разі людина була б не морально вільною істотою, а звичайним автоматом. Без свободи вибору її послух був би не добровільним, а вимушеним. За таких умов не відбувається становлення характеру. Такий підхід був несумісний з Планом, який мав Бог щодо мешканців інших світів. Це принизило б гідність людини як розумної істоти та підтвердило б звинувачення в деспотизмі, кинуте Богові сатаною... ЗПІ 280.5
Оселя наших прабатьків мала стати зразком для інших, коли їхні діти розселилися б по землі. Ця домівка, прикрашена руками Самого Бога, не була пишним палацом. Людина у своїй гордості захоплюється прекрасними й розкішними спорудами, хизуючись творінням своїх рук; але Бог оселив Адама в саду. Це була його домівка. Блакитне небо було її дахом; земля, вкрита ніжними квітами та зеленим килимом трави, слугувала підлогою, а рясно вкриті листям гілки прекрасних дерев були для неї покровом. Стіни оселі прикрашали величні витвори рук Всевишнього Митця. Оточення, в якому перебувала свята пара, залишається уроком на всі часи: справжнє щастя не в потуранні гордощам і розкоші, а в спілкуванні з Богом через Його творіння. Якби люди менше захоплювалися усім штучним, а прагнули б до простоти, їхнє життя набагато більше відповідало б тому наміру, який Бог мав при творінні. Гордощі та честолюбство ненаситні, але воістину мудрі знайдуть справжнє, найвище задоволення в тих джерелах радості, котрі Бог пропонує всім. ЗПІ 281.1
Мешканцям Едему був доручений сад, щоб “порали його та його доглядали”. Їхнє заняття було не втомливим, а приємним та підкріплювальним. Бог призначив працю як благословення для людини, заповнюючи її думки, зміцнюючи тіло та розвиваючи здібності. У розумовій та фізичній праці Адам знаходив одне з найвищих задоволень у своєму святому житті (Патріархи і пророки, c. [49, 50]). ЗПІ 281.2