“А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля — то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим” (Вих. 19:5, 6). ЗПІ 67.1
Цей Заповіт (Вих. 19:1-6) — об'явлення Божої доброти. Народ не шукав його. Вони не простягали своїх рук до Бога, натомість Він Сам милостиво простягнув Свою всемогутню правицю, запрошуючи їх з'єднати свої руки з Його, щоб Він був їхнім захистом. Він за власним бажанням обрав Собі в спадщину народ, котрий щойно вийшов з єгипетського рабства, народ, котрий потрібно було виховувати і навчати на кожному кроці. Який вияв усесильної доброти й любові!.. ЗПІ 67.2
Знову і знову Господь допускав скрутні обставини Для Свого народу, щоб, звільняючи їх, являти їм милість і доброту. Якби вони тепер обрали невір'я, їм довелося б піддати сумніву те, що бачили на власні очі. Вони отримали незаперечне свідчення, що Він — живий Бог, “милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий” (Вих. 34:6). Він ушанував Ізраїль в очах усіх небесних розумних істот. Він привів їх до Себе — у завіт і спілкування з Ним. ЗПІ 67.3
Діти Ізраїлеві вже три місяці як вийшли з Єгипту і тепер отаборилися біля гори Синай, де в страшній величі Господь проголосив Свій Закон. Він явив Себе не у величних спорудах, збудованих людськими руками, у витворах людського розуму. Він явив Свою славу на високій горі, у створеному Ним храмі. Вершина гори Синай височіла над усіма іншими в гірському хребті серед безплідної пустелі. Саме цю гору обрав Бог, аби відкритися Своєму народові. ЗПІ 68.1
Він явився їм у страшній величі і говорив громоподібним голосом. Там Він відкрився Своєму народові так, як не відкривався жодного іншого разу, показавши важливість Закону на всі часи. Бог і донині вимагає, щоб ми виконували Його Заповіді (Рукописи, т. 1, с. [105, 106]). ЗПІ 68.2