“Тоді начальник охорони пішов зі слугами, привів їх без застосування сили, бо боялися народу, щоб не побив їх камінням. Привівши, вони поставили їх у синедріоні. І первосвященик запитав їх, кажучи: Чи не з погрозою заборонили ми вам навчати в це Ім'я? А ви наповнили Єрусалим вашою наукою і хочете навести на нас кров цього Чоловіка?” Тепер вони вже менш охоче бажали нести провину за вбивство Ісуса, аніж тоді, коли кричали разом з нечестивою юрбою: “Кров Його на нас і на наших дітях”. ІВ 220.2
Петро й інші апостоли зайняли таку саму позицію оборони, що й на попередньому суді. “Петро й апостоли у відповідь сказали: Потрібно слухатися більше Бога, ніж людей”. Це посланий Богом ангел звільнив їх із в'язниці, наказавши навчати в храмі. Дотримуючись його вказівки, вони виконували Божественне повеління і продовжуватимуть чинити так і далі, чого б це їм не коштувало. Петро продовжував: “Бог батьків наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві. Бог підняв Його Своєю правицею як Князя і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів. І ми та Дух Святий, Якого дав Бог тим, що коряться Йому, є Його свідками щодо цих слів!” ІВ 220.3
Апостоли перебували під натхненням Духа і з обвинувачуваних перетворилися на обвинувачів, поклавши вину за вбивство Христа на священиків і начальників, з яких складалася рада. Це так розлютило юдеїв, що вони вирішили без подальшого суду й дозволу римських властей узяти судочинство до власних рук та віддати в'язнів на смерть. Вони вже були винні в крові Христа, а тепер прагнули обагрити свої руки кров'ю Його апостолів. Однак знайшовся один учений високопоставлений муж, ясний розум якого бачив, що подібне насильство призведе до страхітливих наслідків. Бог підняв мужа з їхньої ж ради, щоб зупинити насильство священиків і начальників. ІВ 221.1
Гамалиїл, учений фарисей, доктор, муж бездоганної репутації, був надзвичайно обережною людиною: перш ніж висловитися на користь в'язнів, він попросив, аби їх вивели. Тоді дуже помірковано і спокійно сказав: “Мужі ізраїльські, поміркуйте поміж собою щодо цих людей, що ото хочете з ними зробити. Недавно об'явився Тевда, кажучи, що він є кимось, — до нього пристало щось із чотириста людей. Він був убитий, і всі, що вірили в нього, розсіялися і зійшли на ніщо. Після нього під час перепису об'явився галилеєць Юда, потягнувши за собою чимало народу. І він також загинув, а всі, що слухали його, — розпорошилися. І нині кажу вам: відступіться від цих людей і залишіть їх. Бо якщо цей задум і ця справа від людей, — вона загине; якщо ж від Бога, то ви не зможете зруйнувати її, — щоб часом не стати вам богоборцями!” ІВ 221.2
Священики не могли не зауважити резонності його думок і змушені були погодитися з ним. З великою неохотою вони звільнили в'язнів, покаравши їх спершу різками й кілька разів наказавши не проповідувати більше в ім'я Ісуса, інакше вони поплатяться життям за свою зухвалість. “А вони вийшли з синедріону, радіючи, що за ім'я Господа удостоїлися прийняти зневагу. Щодня в храмі й по домах вони не переставали навчати й благовістити про Ісуса Христа”. ІВ 221.3
Гонителі апостолів були, мабуть, вельми стурбовані, зауваживши свою неспроможність знищити цих свідків Христа, котрі мали віру й мужність обернути свою ганьбу на славу, а свій біль — на радість задля свого Господа, Котрий раніше за них зазнав приниження й муки. Так ці мужні учні продовжували навчати привселюдно і таємно по домах за проханням їхніх мешканців, які не наважувалися відкрито визнати свою віру через страх перед юдеями. ІВ 222.1