Після довгої запеклої боротьби невелика кількість вірних вирішила розірвати усякий зв'язок із церквою-відступницею, якщо вона продовжуватиме відмовлятися очистити себе від омани й ідолопоклонства. Вони бачили, що відокремлення було абсолютно необхідним, аби коритися Слову Божому. Вони не наважувалися толерувати оману, котра могла мати фатальні наслідки для їхніх душ, і подавати приклад, небезпечний для віри їхніх дітей та онуків. Для збереження миру і єдності вони були готові піти на будь-які поступки, що не суперечили їхній вірності Богові, однак розуміли, що жертвування принципом — надто дорога ціна навіть для досягнення миру. Якщо єдність може бути збережена тільки шляхом компрjмісу істини й праведності з оманою, тоді нехай буде розбіжність і навіть війна. Як добре було б для Церкви і світу, якби принципи, котрими керувалися ці непохитні душі, відродилися в серцях Божого народу! ІВ 280.1
Апостол Павло говорить: “Усі, що в Ісусі Христі бажають жити благочестиво, будуть переслідувані” (2 Тим. 3:12). Чому ж тоді виглядає, ніби переслідування значною мірою стихли? Єдина причина — Церква пристосувалася до світських норм і тому не викликає опозиції. Релігія нашого часу втратила чистоту і святість, характерні для християнської віри за днів Христа і Його апостолів. Християнство користується популярністю у світі саме через те, що йому став властивий дух компромісу з гріхом, до великих істин Слова Божого ставляться байдуже, а в Церкві спостерігається мало живого благочестя. Якби відродилися віра й сила Ранньої Церкви, тоді ожив би дух гоніння і знову запалав вогонь переслідування. ІВ 280.2