Усунувши критерії для виявлення омани, сатана діяв за власною волею. Пророцтво запевняло, що папство “буде думати позмінювати свята та права” (Дан. 7:25), і за цю роботу воно не забарилося взятися. Аби чимось замінити ритуал ідолопоклонства для навернених з язичества і таким чином сприяти їхньому формальному прийняттю християнства, у християнське богослужіння було поступово введено поклоніння зображенням та реліквіям. Врешті-решт, ця система папського ідолопоклонства була запроваджена декретом вселенського собору. На довершення цього блюзнірства Рим дозволив собі усунути з Божого Закону Другу Заповідь, яка забороняє поклоніння зображенням, а також розділити Десяту, аби була збережена кількість Заповідей. ІВ 283.1
Дух поступок язичеству відкрив шлях для подальшого зневажання авторитету Неба. Сатана вніс зміни і в Четверту Заповідь, зробивши спроби усунути стародавню суботу, благословенний та освячений Богом день, натомість звеличивши свято, що відзначалося язичниками як “преподобний день Сонця”. Спочатку спроби запровадити цю зміну були прихованими. Упродовж перших століть усі християни дотримувалися правдивої суботи. Ревнуючи про честь Божу, вони вірили в незмінність Його Закону й ретельно охороняли святість його Заповідей. З великою підступністю і хитрістю, діючи через своїх посередників, сатана намагався досягти поставленої мети. З метою привернути увагу людей до недільного дня його перетворили на свято на честь воскресіння Христа. Цього дня відбувалися богослужіння, крім того, він вважався днем відпочинку, а суботу й надалі продовжували свято шанувати. ІВ 283.2
Костянтин, ще бувши язичником, видав декрет про загальне дотримання недільного дня як державного свята по всій Римській імперії. Після навернення він залишився ревним поборником недільного дня, і тепер насаджував власний язичеський декрет в інтересах своєї нової віри. Проте надана цьому дню честь виявилася недостатньою, аби перешкодити християнам вважати правдиву суботу святим днем Господнім. Необхідно було зробити ще один крок — звеличити фальшиву суботу нарівні з правдивою. Через кілька років після декрету Костянтина єпископ Риму надав недільному дню титул дня Господнього. Таким чином людей поступово привчали дивитися на недільний день як такий, що певною мірою володіє святістю, проте християни все ще продовжували дотримуватися правдивої суботи. ІВ 284.1
Великий ошуканець не заспокоївся на цьому. Він вирішив зібрати під свій прапор християнський світ і діяти через свого намісника — гордого понтифіка, який оголосив себе представником Христа. З допомогою напівнавернених язичників, честолюбних прелатів та церковників — любителів світу він досягнув своєї мети. Час від часу скликалися великі собори, на які з'їжджалося духовенство з усього світу. Майже на кожному із цих соборів встановлена Богом субота все більше принижувалася, а недільний день відповідним чином звеличувався. Зрештою це язичеське свято почали вшановувати як Божественну постанову, тоді як біблійну суботу було оголошено пережитком юдаїзму, а її шанувальників — проклятими. ІВ 284.2
Великому відступникові вдалося піднести себе “понад усім тим, що зветься Богом чи святинею” (2 Сол. 2:4). Він насмілився змінити єдину Заповідь Божественного Закону, котра ясно вказує усьому людству на істинного Живого Бога. У Четвертій Заповіді Бог відкриває Себе як Творця неба й землі, і цим Він відрізняється від усіх фальшивих богів. Як пам'ятник творіння, сьомий день був освячений як день спочинку для людини. Він був встановлений для того, щоб люди завжди пам'ятали про Живого Бога — джерело буття й об'єкт шанування і поклоніння. Сатана намагається примусити людей забути про їхню вірність Богові та послух Його Законові, тому спрямовує свої зусилля безпосередньо проти тієї Заповіді, котра вказує на Бога як Творця. ІВ 284.3
Сьогодні протестанти стверджують, що воскресіння Христа, яке мало місце в неділю, перетворило її на християнську суботу. Однак у Писанні відсутні докази цього. Ані Христос, ані апостоли не виявляли цьому дню такої шани. Дотримання неділі, як християнська постанова, походить від тієї “таємниці беззаконня”, котра розпочала свою дію ще за днів Павла. Де і коли Господь усиновив цю дитину папства? Який обґрунтований доказ може виправдати зміну, про яку мовчить Святе Письмо? ІВ 285.1
У VI столітті папство міцно утвердилося. Престол його влади знаходився в столиці імперії, і єпископ Риму був проголошений головою усієї Церкви. Язичництво поступилося місцем папству. Дракон віддав звірові “свою силу, і свій престол, і велику владу” (Об'явл. 13:2). Почався період 1260-річного папського гноблення, про який провіщали пророцтва Даниїла та Івана (Дан. 7:25; Об'явл. 13:5-7). Християни змушені були зробити вибір: або поступитися своїми переконаннями, прийнявши папські обряди і богослужіння, або закінчити своє життя у в'язниці чи прийняти смерть від тортур, на вогнищі або від сокири ката. Збулися слова Ісуса: “Видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і вб'ють декого з вас. І будуть ненавидіти вас усі через Моє ім'я” (Луки 21:16, 17). Вірні зазнали найлютіших за всі часи гонінь, і світ перетворився на велике поле бою. Протягом століть Церква Христова знаходила притулок у неприступних самотніх місцях. Так говорить пророк: “А жінка втекла в пустиню, де мала місце, приготовлене Богом, щоб там утримувати її тисячу двісті шістдесят днів” (Об'явл. 12:6). ІВ 285.2