“Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!” (Дії 4:11, 12). ЦДБ 186.1
Коли багато послідовників Христа залишили Його, Спаситель запитав дванадцятьох: “Може, і ви хочете відійти?” А Симон-Петро відповів Йому: “Господи, до кого ми підемо? Ти маєш слова вічного життя” (Івана 6:68). Серце Христа наповнювалося сумом, коли Він бачив, що хтось залишає Його, бо Він знав, що віра в Його Ім'я та Його місію — це єдина надія людини. Така зміна думки Його послідовників була для Нього образою. О, як мало хто знав про смуток, яким наповнювалося серце безмежної Любові, коли траплялося подібне! ЦДБ 186.2
Ніхто у світі сильніше не прагнув розуміння і дружнього спілкування, ніж Христос. Він прагнув співчуття, Його серце було сповнене сильного бажання, щоб люди оцінили дар Божий для світу і Його Самого вшанували вірою в Його слова і прославлянням. “Бо так Бог полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Івана 3:16). ЦДБ 186.3
Який смуток пролунав у словах: “Може, і ви хочете відійти?” Вони зворушили серця всіх учнів, крім одного — Юди. Його серце було відкритим тільки для грошей. Його найбільшим бажанням було стати більшим. ЦДБ 186.4
Учні могли сказати: “Господи, до кого ми підемо? Ти маєш слова вічного життя”. Подивіться, Ким був Христос. — Син Всевишнього, Страдник, знайомий із хворобами. Чи відчули ми благословення, яке приходить від довіри Йому всім нашим серцем та прославляння Його нашою любов'ю і посвяченням Йому? Христос бажає плоду — плоду, який угамує голод Його душі заради нас. Він хоче, щоб ми приносили “багато плоду”. ЦДБ 186.5
Будемо ж тримати наші серця відкритими для Його любові. “Яка користь людині, коли вона весь світ здобуде, а свою душу занапастить?” Коли ми зможемо осмислено повторити слова Петра: “Господи, до кого ми підемо? Ти маєш слова вічного життя”, тоді на нас зійде дивовижне благословення (Лист 171, 29 червня 1905 р. Едсону та Еммі Уайт). ЦДБ 186.6