“Так само, хоч і багато нас, але ми є одним тілом у Христі, а окремо ми один для одного є членами. Маємо різноманітні дари, згідно з даною нам благодаттю” (Римл. 12:5, 6). ЦДБ 206.1
Кожній людині Бог дав таланти в довірчу власність. Кожному Він доручив свою справу. У Його винограднику не може бути нероб. Кожен має найсерйозніший святий урочистий обов'язок, щоб виконувати його для Господа. Кожному доручена робота, і ніхто не звільнений від неї. Прийде день остаточної відплати, коли Господь розрахується зі Своїми слугами. Наш Пастир є Суддею, Він ілюструє великі принципи, згідно з якими розподіляється відплата Його слугам, котрі будуть виправдані вірою і суджені за ділами. Віра діє любов'ю й очищує душу від моральної скверни, щоб вона стала храмом для Господа. ЦДБ 206.2
Довірені таланти не зберігаються для небагатьох улюбленців, які хизуються перед товаришами рівнем своєї освіти, гостротою інтелекту. Таланти — це дари, якими члени Господньої сім'ї наділяються індивідуально від найбільш скромних і непомітних до людей найвищого становища. Довірені дари відповідають нашим різним здібностям, і кожен повинен використовувати ці таланти для Божої слави. Людина стає більш корисною, бо, пускаючи в обіг Божу власність, з допомогою цих талантів здатна одержувати прибуток та робити накопичення. Світло Істини й духовні переваги — усе це Божі дари. Вони повинні бути гідно оцінені та справляти вплив на розум і характер. Ми маємо повернути Богові пропорційний приріст відповідно до довірених дарів. ЦДБ 206.3
Благодаттю ми були обрані, щоб стати Його слугами. Слуга — це працівник, людина, на яку покладені турботи, тягарі, відповідальність... Ми повинні усвідомлювати, що маємо справу не з нашою власністю, а з довіреним нам капіталом Господа. Нам слід вкладати його в справу і примножувати, як личить мудрим управителям Божої власності, аби повернути Богові Його вклад із прибутком. Ми не можемо приховувати Божі дари й нічого з ними не робити; так повівся невірний слуга зі своїм єдиним талантом і втратив власну душу. Кожній людині доручена серйозна робота, і вона не має права легковажно розпоряджатися своїм часом, марнуючи даровані їй переваги й можливості. Вона повинна удосконалювати характер та здібності згідно з перевагами і можливостями, щоб стати досконалим працівником у Божій справі (Рукопис 81, 18 липня 1893 р.). ЦДБ 206.4