“Кажу, що Христос став Служителем обрізаних — ради Божої правди, щоб підтвердити батьківські обітниці” (Римл.15:8). ЩМП 17.1
Від Вседержителя не було приховане падіння людини з усіма його наслідками. Викуплення не було наслідком падіння, воно було споконвічним наміром, який набув кінцевої форми тільки після гріха Адама. Викуплення мало стати благословенням не тільки для нашого світу, який є лише атомом у масштабах Всесвіту, але і для всіх створених Богом світів... ЩМП 17.2
Усе Небо наповнилося сумом, коли, порушивши єдність з Богом і не підкорившись вимогам його Закону, людина згрішила. Тепер людський рід очікувала загибель. Оскільки Божий Закон, як і Божий характер, незмінний, для людини не залишалося жодної надії. Необхідно було знайти якийсь шлях, аби гріх людини міг бути прощений, її характер оновлений, а дух відроджений для відтворення Божого образу. Божа любов створила такий План... ЩМП 17.3
Христос був з Богом при творінні. Він був єдиний з Богом, рівний Йому. Тільки Він, Творець людини, міг стати її Спасителем. Жодний небесний ангел не міг відкрити грішнику Отця і повернути його до єдності з Богом. Але Христос міг явити любов Отця, бо Бог був у Христі, Який примирив зі Собою світ. Ісус був “посередником” між Святим Богом і грішним людством. Він “поклав би на нас на обох свою руку” (Йова 9:33). Він запропонував взяти провину і ганьбу гріха на Себе. Проте гріх настільки ганебний в Божих очах, що Христос мав бути розлучений з Небесним Отцем. Христос вирішив зійти в глибину людського нещастя і падіння, аби привести кожну віруючу, розкаяну душу в гармонію з Богом. Христос, Агнець, заколений від заснування світу, запропонував Себе як жертву за грішних адамових синів. ЩМП 17.4
У Творінні і Викупленні, в природі і через Христа відкривається слава Божого характеру. У дивовижному прояві Його любові, коли Він віддав “Свого Єдинородного Сина”, Божий характер відкрився усім розумним істотам Всесвіту (Ознаки часу, 13 лютого 1893 р.). ЩМП 17.5