“Кожен священик стоїть щодня, служачи і приносячи часто ті самі жертви, які не можуть ніколи знищити гріхів. Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів по правиці Божій” (Євр.10:11-12). ЗІХ 14.1
За патріархальних часів жертвоприношення, пов'язані з божественним служінням, постійно нагадували про прийдешнього Спасителя; про Нього протягом усієї історії Ізраїлю свідчив і увесь ритуал служіння у святилищі. В служіннях скинії, а пізніше і храму народ мав можливість щодня через прообрази та символи навчатися великих істин щодо приходу Христа як Відкупителя, Священика і Царя; а раз на рік люди подумки зверталися до заключних подій великої боротьби між Христом і сатаною — до дня остаточного очищення Всесвіту від гріха і грішників. ЗІХ 14.2
Жертва і приношення обрядового закону Мойсея завжди вказували на краще служіння — небесне. Частина земного святилища, де приносилися дари і жертви, була “образом для часу теперішнього” (Євр.9:9), а два священних відділення в ньому були “образом небесного” (Євр.9:23). Христос, наш Великий Первосвященик, і сьогодні є “Священнослужителем святині й правдивої скинії, що її збудував Господь, а не людина” (Євр.8:2). ЗІХ 14.3
Від того дня, як Господь сказав до змія: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її” (Бут.3:15), сатана зрозумів, що він вже ніколи не матиме абсолютної влади над мешканцями Землі. Коли Адам та його сини почали звершувати встановлені Богом обрядові жертвоприношення, які символізували прийдешнього Відкупителя, сатана побачив у цьому прообразі єднання неба і землі. Протягом усіх наступних століть він наполегливо намагався зруйнувати цю єдність. Невтомно, вдаючись до всіляких засобів, він намагався представити Бога у фальшивому світлі, спотворити обряди, котрі вказували на Спасителя... ЗІХ 14.4
У той час, як Бог бажав викликати в людях усвідомлення, що Його любов віддала Дар, який примиряє їх з Ним, найлютіший ворог людства намагався навіяти грішникові, що Бог відчуває насолоду від його загибелі. Отже, запроваджені Небом жертвоприношення й обряди, які були покликані відкрити людям божественну любов, виявились спотвореними (Пророки і царі, c. [696-697]). ЗІХ 14.5
Під час Свого земного служіння Месія повинен був Своїми словами та вчинками відкрити людству славу Бога Отця. Кожний вчинок з Його життя, кожне сказане Ним слово, кожне здійснене чудо повинні були засвідчити грішній людині про безмежну Божу любов... ЗІХ 14.6
Таким чином, через патріархів і пророків, через прообрази та символи Бог свідчив світові про прийдешнього Відкупителя (Пророки і царі, c. [696-697]). ЗІХ 14.7