“Все, що в силі чинити рука твоя, те роби” (Екл.9:10). ЗІХ 162.1
“У простому одязі звичайного робітника Він ходив вулицями маленького містечка, вирушаючи на Свою скромну працю і повертаючись назад, додому. Він не використовував Своєї божественної сили, щоб зменшити тягар або полегшити працю. ЗІХ 162.2
Ісус працював. Його розум і тіло розвивалися. Він не витрачав нерозважливо Своїх фізичних сил, а використовував їх таким чином, щоб вони зберігалися сповна. Усе, що Він чинив, було зроблено досконало. Він не хотів бути недосконалим навіть у ставленні до знарядь праці. Отож Ісус був досконалим у всьому: у праці і в характері. Власним прикладом Він вчить нас бути також працьовитими, виконувати свою роботу сумлінно і якісно, оскільки будь-яка праця є почесною. Праця робить наші руки корисними і формує молодь так, щоб вона несла частку життєвого тягаря, розвивала фізичні сили і формувала здібності. Кожен з нас повинен виконувати якусь працю — корисну для себе і потрібну іншим. Бог. визначив працю, щоб вона стала благословенням; тільки старанний працівник осягає слави і радості життя. Боже схвалення спочиває на тих дітях і молодих людях, які охоче і з радістю виконують свої обов'язки, приймаючи на себе частину обов'язків батька й матері. Такі діти, вийшовши з батьківського дому, будуть корисними членами суспільства. ЗІХ 162.3
Протягом усього Свого земного життя Ісус був старанним і наполегливим трудівником. Він багато очікував від Своєї праці, тому й багато працював... Ісус не ухилявся ні від обов'язків, ні од відповідальності... ЗІХ 162.4
Потрібно багато виваженості та духовності, щоб втілити біблійну віру у повсякденне життя і щоб, несучи тягар повсякденної праці вдома чи в майстерні, внутрішнім зором все-таки звертатися до слави Божої. Христос і в цьому допомагав Своїм ближнім. Він ніколи не був настільки переобтяжений мирськими турботами, щоб не знайти часу для роздумів над небесним і вічним. Він часто висловлював радість Свого серця у співі псалмів і небесних гімнів. Мешканці Назарета нерідко чули Його голос хвали й подяки Богові. Він підтримував зв'язок з небом у піснях, а коли Його друзі нарікали на втому, Він підбадьорював їх світлими, приємними мелодіями, що сходили з Його вуст. Хвалебні пісні Христа, здавалось, проганяли злих ангелів і, подібно до фіміаму, наповнювали усе довкола приємним ароматом. Думки Його слухачів переносилися із земних домівок у небесні оселі” (Христос — надія світу, c. [72-73]). ЗІХ 162.5