“Та в Законі Господнім його насолода,і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!” (Псал.1:2). ЗІХ 176.1
Якщо людина багато роздумує про волю Божу, відкриту людям, її розум зміцнюється в істині. Усякий, хто читає і вивчає Писання з палким баханням отримати божественне світло, будь він служитель чи ні, незабаром побачить у Писаннях красу і гармонію, що притягуватимуть його увагу, підноситимуть його думки і даватимуть йому натхнення і силу, щоб переконувати і навертати душі... ЗІХ 176.2
Псалмоспівець говорить про добру людину: “Та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!”. Він звертається до своїх переживань і вигукує: “Як люблю я Твій Закон! Весь день роздумую про нього”. “Очі мої передують ранкову охорону, щоб мені заглибитися у слово Твоє” (Псал.119:97, 148). ЗІХ 176.3
Ісус сказав Своїм учням: “Навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірливий серцем” (Матв.11:29). Я переконливо прохаю учителів: по-перше, самим стати смиренними учнями і завади залишатися такими у школі Христа, навчаючись від Господа уроків лагідності і покори серця. Смирення духа у сполученні із серйозною працею приведе до спасіння душ, викуплених такою дорогою ціною — кров'ю Христа; кожний вчинок і почуття прийде у гармонію з Божою істиною і праведністю. ЗІХ 176.4
Роздратованість, самопіднесення, гордість, пристрасність і всі інші риси характеру, що протирічать характеру нашого святого Зразка, повинні бути переможені. Тоді смирення, покірливість і щира вдячність Ісусові за Його велике спасіння будуть постійно витікати з чистого джерела серця. Голос Ісуса повинен наполегливо лунати у вістці, що проголошується Його посланцем... ЗІХ 176.5
Якщо б ті, хто проголошує урочисту вістку для теперішнього часу, пізнали свою відповідальність перед Богом, вони розуміли б необхідність палкої молитви. Коли міста і села поринали в глибокий сон, коли кожна людина знаходила притулок у власному домі, Христос, наш Взірець, піднімався на Оливну гору і там, серед тінистих дерев, проводив усю ніч у молитві до Бога. Не заплямований навіть найменшим гріхом, бувши скарбницею благословень, — Той, Хто глибокої ночі заспокоював наляканих учнів, що опинилися у бурхливому морі, Чий голос викликав мертвих з могил, підносив Свої моління із сильним воланням і сльозами. Він молився не за Себе, а затих, кого прийшов врятувати (Свідоцтва для служителів, c. [526-528]). ЗІХ 176.6