“Праведник квітнутиме, немов пальма; росте він, мов кедр ливанський” (Псал.92:12). ЗІХ 264.1
Подивіться на подорожнього, що ледве пересувається по розпеченій пустелі й не має, де сховатися від пекучих променів сонця. Запаси води вичерпалися, і йому нічим вгамувати нестерпну спрагу. Його язик розпух; губи і горло пересохли. Нещасному здається, що він близький до загибелі, водночас як у пам'яті виринають обличчя рідних, друзів... Раптом вдалині, серед піщаної рівнини він бачить зелену розкішну пальму. Надія заставляє серце швидше битися; він наполегливо рухається вперед, знаючи, що волога, яка дає життя і свіжість пальмі, охолодить його гарячу кров і дасть сили для життя. ЗІХ 264.2
Як пальма в пустелі служить дороговказом і утіхою для змученого мандрівника, так і християнин повинен служити благословенням у цьому світі. Він мав би провадити до живої води змучені, занепокоєні душі, яким загрожує неминуча загибель в пустелі гріха. Він вказує своїм ближнім на Того, Хто усіх запрошує: “Коли прагне хто, іди до Мене і пий!” (Йоан.7:37). ЗІХ 264.3
Небо може стати схожим на розплавлену мідь, розпечений пісок може утворити цілі гори навколо стовбура, однак дерево живе, воно постійно свіже і життєлюбне. Відгорніть пісок, і виявите життя: його коріння досягає води, що знаходиться глибоко в землі. ЗІХ 264.4
Те саме відбувається з християнином. Його життя сховане з Христом у Богові. Ісус є для нього Джерелом води, що тече до вічного життя. Його віра, подібно до вкоріненої пальми, сягає глибше видимого, черпаючи життя з вічного Джерела. Серед загального зіпсуття він залишається вірним Богові. Християнина оточують чудові пахощі Христової праведності, через те його вплив підносить і благословляє. ЗІХ 264.5
Найпокірніші, хоча й бідні учні Христа обов'язково служать благословенням для інших. Вони можуть навіть не усвідомлювати, що звершують якісь особливі добрі вчинки; однак своїм впливом вони започатковують хвилі благословень, які поширюватимуться усе далі й далі, хоча благословенні наслідки їхньої праці можуть бути приховані від цих скромних трудівників аж до дня остаточної нагороди. Їх не повинні непокоїти думки про успіх. Їх мета — спокійно рухатися вперед, сумлінно виконуючи призначену Божим Провидінням роботу; в такому разі їхнє життя не буде даремним. Характери таких людей дедалі більше уподібнюватимуться до Христа. Вони є співпрацівниками Христа у цьому житті, готуючись до вищого служіння і безхмарної радості в майбутньому житті (Ознаки часу, 6 серпня 1902 р.). ЗІХ 264.6