“Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе і скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчаток своїх під крила, та ви не захотіли” (Матв.23:37). ЗІХ 325.1
Христос промовляв до присутніх як Суддя. Його голос, що постійно благав і нагадував, тепер докоряв і осуджував. Слухачі тремтіли. Враження від Його слів і постаті не могло ніколи стертися з пам'яті слухачів. ЗІХ 325.2
Обурення Ісуса було спрямоване проти лицемірства і відкритих гріхів, якими люди руйнували свої душі, обманювали народ і знеславляли Бога. В оманливих і лицемірних міркуваннях священиків і старійшин Він бачив роботу агентів сатани. Ісус гостро і переконливо звинувачував гріх, але не закликав до помсти. Христос палав святим гнівом проти князя темряви, однак не виявляв роздратування. Так само і християнин, котрий живе в гармонії з Богом і володіє такими чеснотами як любов і милосердя, відчуватиме справедливе обурення проти гріха, але не відповідатиме образою на образу. Навіть при зустрічі з тими, які, перебуваючи в полоні сатани, відстоюють неправду, християнин зберігатиме спокій і витримку, знаходячи силу в Христі. ЗІХ 325.3
Божественне співчуття з'явилось на обличчі Сина Божого, коли Його погляд зупинився на храмі, а потім на Його слухачах. Голосом, сповненим болю і гірких сліз, Він вигукнув: “Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчаток своїх під крила, та ви не захотіли”. Ці слова були викликані сумом перед розлукою. У плачі Ісуса виливалося серце самого Бога. Це було таємниче прощання довготерпеливої любові Божества. ЗІХ 325.4
Фарисеї і садукеї замовкли. Ісус покликав учнів і був готовий залишити храм не як зазнаючий поразки і втікаючий від Своїх противників, а як Той, Хто завершив Свою роботу і вийшов з битви Переможцем. ЗІХ 325.5
Перлини істини, спадаючи з уст Христа в цей знаменний день, були зібрані як дорогоцінний скарб у багатьох серцях. У них зародились нові думки, прокинулись нові прагнення; для них почалася нова історія. Після розп'яття і воскресіння Христа ці люди виступили вперед і виконали божественне доручення з мудрістю і ревністю, відповідно до величі роботи. Вони понесли вістку, яка зворушувала людські серця, руйнувала старі забобони, що так довго обплутували життя тисяч людей. Перед їх свідченням людська філософія і теорія виглядали порожніми байками. Яким же могутнім був вплив слів Спасителя, які Він промовив до цього здивованого й охопленого благоговійним страхом натовпу в Єрусалимському храмі (Христос — надія світу, c. [619-620]). ЗІХ 325.6