“Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди... або як оцей митник” (Луки 18:11). ВУС 133.1
Ці дві людини прийшли молитися в одне й те саме місце. Обидва прийшли для зустрічі з Богом. Але як відрізнялися вони один від одного! Один був переповнений самозамилуванням. Він демонстрував це, ходив і молився із цим. Інший же цілком усвідомлював свою нікчемність. На фарисея дивилися як на праведного перед Богом, і так само він оцінював сам себе. А митник у своїй покорі вважав себе недостойним претендувати на милість чи схвалення Бога... ВУС 133.2
Митник не смів навіть очей звести до неба, але бив себе в груди, промовляючи: “Боже, будь милосердний до мене, грішного”. Той, хто знає серця, подивився на цих людей і побачив, чого варті молитви кожного з них. Він дивиться не на зовнішній вигляд, Він судить не так, як людина. Він оцінює нас не за нашим званням або талантами, не за освітою або становищем у суспільстві... Він побачив, що фарисея переповнює усвідомлення власної важливості та праведності, і напроти його імені було зроблено запис: “Зважений на вазі, і знайдений легеньким”... ВУС 133.3
Велич Небес упокорив Себе, залишивши вищу владу, статус рівного з Богом і принизившись до статуса раба... Він опанував теслярське ремесло та працював власноруч, вносячи Свій внесок у сімейний бюджет... Його покірність полягала не в низькій самооцінці Свого характеру та якостей, а в упокоренні Себе перед грішним людством, щоб вознести його разом із Собою до вищого життя... ВУС 133.4
Та людина найближче до Бога й найбільше у пошані в Нього, яка найменше пишається власною важливістю та праведністю, яка найменше довіряє собі чи покладається на себе, яка очікує Бога з покірністю та вірою... ВУС 133.5
Гордість і зарозумілість порівняно зі смиренням та скромністю — це, безумовно, неміч. М'якість, прості, невибагливі манери нашого Спасителя зробили Його Завойовником сердець... ВУС 133.6
Бог із задоволенням дивиться з Небес на віруючих, які цілком усвідомлюють свою залежність від Нього. Таким Він з радістю дає те, про що вони просять. “Бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром!” (Ознаки часу, 21 жовтня 1897 р.). ВУС 133.7