“І сказав Господь до Мойсея: ‘Простягни свою руку до Неба, — і станеться темрява на єгипетській землі, і нехай буде темрява, щоб відчули її’” (Вих. 10:21). ВУС 223.1
Єгиптяни були на межі відчаю. Кари, яких вони вже встигли зазнати, здавалися нестерпними, і люди сповнилися страху перед майбутнім. Народ поклонявся фараонові як представнику їхнього божества. Але тепер чимало з них переконалися, що він опирався Тому, Кому підкорялися всі стихії. Раптом землю вкрила темрява, настільки густа й чорна, що вона здавалася відчутною на дотик. Люди не просто залишилися без світла; їх пригнічувала сама атмосфера, їм стало важко дихати... А в усіх дітей Ізраїлевих в їхніх помешканнях було світло з чистим повітрям... ВУС 223.2
Єврейські раби безперервно користувалися благоволінням Божим, і вони дедалі більше переймалися впевненістю в майбутньому звільненні. Наглядачі не наважувалися пригноблювати їх, як раніше, побоюючись численного єврейського народу, який міг піднятися й помститися за ті страждання, яких їм довелося від них зазнати. ВУС 223.3
Ця моторошна темрява стояла три дні, і повсякденне життя в Єгипті на весь цей час завмерло. Таким був Божий план. Він дав єгиптянам час на роздуми та покаяння, перш ніж обрушити на них останню й най жахливішу кару — смерть первістків. Він хотів усунути все, що відволікало їхню увагу, і дати їм час замислитися, тим самим виявляючи їм ще один доказ Свого співчуття та небажання винищувати. ВУС 223.4
Під кінець третього дня фараон послав за Мойсеєм і сказав: “Ідіть, служіть Господеві! Тільки дрібна ваша худоба та ваша худоба велика нехай позостанеться. Також дітвора ваша нехай іде з вами!” У відповідь прозвучало: “Дай в наші руки також жертви та цілопалення, і ми спорядимо жертву Господеві, Богові нашому”. ВУС 223.5
Цар був рішучий і непохитний. “Іди від мене! Стережися, щоб ти не бачив більше лиця мого, бо того дня, коли побачиш лице моє, ти помреш!” Мойсей відповів йому: “Так сказав ти... Я більше вже не побачу лиця твого!” (Ознаки часу, 18 березня 1880 р.). ВУС 223.6