“Помітивши відвагу Петра й Івана... знали їх, що були з Ісусом” (Дії 4:13). ВУС 311.1
Після розп'яття Христа учні були безпорадні та розчаровані, як вівці без пастиря. Їхній Учитель був відкинутий, засуджений і прибитий до ганебного хреста. Юдейські священики та правителі зневажливо заявляли: “Інших спасав, а Себе Самого не може спасти”... ВУС 311.2
Однак хрест, це знаряддя ганьби й тортур, приніс надію та спасіння світові. Учні згуртувалися, безнадійність і безпорадність зникли, їхній характер змінився на краще, вони були об'єднані узами християнської любові. Вони були лише скромними працівниками, у них не було ні багатства, ні зброї, крім Слова та Божого Духа; юдеї вважали їх простими рибалками. І все ж із силою Христа вони вийшли до людей, щоб свідчити про Істину й перемогти будь-яку протидію. Одягнені в Божественні обладунки, вони вийшли вперед, щоб розповідати людям чудову історію про ясла та хрест. Вони були героями віри, хоч і без земних почестей і визнання. З їхніх уст виходили слова Божественного красномовства, вражаючи світ. ВУС 311.3
Ті, хто відкинув і розіп'яв Спасителя, розраховували, що учні втратять мужність і занепадуть духом, готові зректися свого Господа. З подивом почули вони ясне відважне свідчення апостолів, проголошуване ними силою Святого Духа. Учні працювали та проповідували так, як працював і проповідував їхній Учитель, і всі, чуючи їх, говорили: “Вони були з Ісусом, вони вчилися в Нього”. ВУС 311.4
Коли апостоли вийшли у світ, проповідуючи скрізь про Ісуса, вони зробили багато такого, чого юдейські начальники не схвалювали. Народ виводив на вулиці своїх хворих і мучених нечистими духами, навколо них збиралися натовпи людей, і зцілені голосно віддавали хвалу Богові й славили ім'я Того, Кого юдеї засудили, увінчали терновим вінцем і віддали на бичування та розп'яття. Ісус нині був піднесений більше, ніж священики й начальники, а вчення рабинів опинилося в небезпеці набути поганої репутації, бо апостоли проголошували, що Христос воскрес із мертвих... ВУС 311.5
“Щодня в храмі й по домах вони не переставали навчати й благовістити про Ісуса Христа”. “Господь же додавав до них щодня тих, що спасалися” (Ознаки часу, 20 вересня 1899 р.). ВУС 311.6