“Біжу до мети — до нагороди високого Божого покликання в Ісусі Христі” (Филп. 3:14). ВУС 52.1
Найбільше з доступних нам благословень — мати правильне уявлення про самих себе, аби бачити вади власного характеру і з Божою допомогою подолати їх... ВУС 52.2
Чи сьогодні ми ближчі до Господа, ніж рік тому? Яка зміна відбулася б у нашому релігійному досвіді, яке перетворення здійснилося б у наших характерах, якби ми з дня на день жили за принципом: ми не свої, наші час і таланти належать Богові й усі здібності потрібно використовувати, щоб творити Його волю і служити для Його слави... ВУС 52.3
Ми можемо бути захищені огорожею Божих обітниць, які уподібняться до вогненної стіни навколо нас. Нам необхідно знати, як застосовувати віру. Віра — це Божий дар, але ми самі застосовуємо її. Якщо віра в пасивному стані, вона не приносить жодної користі, а якщо задіяти віру, їй будуть доступні всі благословення. Це рука, якою душа тримається за силу Безмежного. Це засіб, завдяки якому людські серця, оновлені благодаттю Христа, пульсують в унісон з великим Серцем любові. Віра ґрунтується на обітницях Божих і претендує на них як на запоруку того, що Він зробить саме так, як сказав. Ісус приходить до грішної, безпорадної, нужденної душі і каже: “І все, що попросите в молитві з вірою, — одержите”. Вірте, посилайтеся на обітниці і прославляйте Бога за те, що справді одержуєте те, що просите, і коли ваша нужда буде найбільшою, ви отримаєте Його благословення й особливу допомогу... ВУС 52.4
Чимало сердець тривожить запитання: “Як мені знайти щастя?”. Ми не повинні ставити перед собою мету жити щасливо, однак обов'язково знайдемо це щастя на шляху покірного послуху. Павло був щасливий. Він неодноразово наголошував: незважаючи на страждання, боротьбу і випробування, які випадали на його долю, він мав велику втіху. Апостол свідчив: “При всій нашій журбі я сповнився втіхою і переповнився радістю”. Усі свої сили найбільший з апостолів спрямовував на приготування до майбутнього безсмертного життя, і коли наблизився час його відходу, він міг вигукнути у святій радості: “Я звершив добрий подвиг, свій біг закінчив, віру зберіг. А тепер приготовлено мені вінець праведності, який того дня дасть мені Господь, Суддя праведний” (Ознаки часу, 22 травня 1884 р.). ВУС 52.5