Церкви мають потребу в тому, щоб їхні очі були помазані небесною маззю для очей, щоб бачити, як багато навколо них можливостей служити Богові. Бог неодноразово закликав Свій народ вийти на шляхи й на загороди й змушувати людей увійти, щоб наповнився Його дім. Однак навіть недалеко від наших дверей є сім'ї, в яких ми не виявили достатньої зацікавленості, щоб вони зрозуміли, що ми турбуємося про їхні душі. Узятися саме за ту ділянку роботи, що лежить найближче до нас, Господь нині закликає Церкву. Ми не повинні стояти, питаючи: “Хто є мій ближній?” Нам слід пам'ятати, що нашим ближнім є той, хто потребує нашого співчуття й допомоги. Нашим ближнім є кожна душа, поранена й побита ворогом. Нашим ближнім є кожний, хто є власністю Бога. У Христі відмінності, створені євреями для визначення, хто їхній ближній, стерті. Не існує територіальних меж, штучних відмінностей, каст, аристократії (Свідчення для Церкви, т. 6, c. [294]). ХС 50.2