Я Іван, ваш брат і спільник у скорботі, і в царюванні, і в терпінні Ісуса Христа, був на острові, що зветься Патмос, за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа (Об'явл. 1:9). ННП 366.3
Допустивши, щоб Івана вислали на острів Патмос, Христос помістив Свого учня в таке середовище, де він міг сприйняти найдорогоціннішу істину для просвіти церков. Він помістив його в усамітнення, щоб його вухо та серце могли бути освячені для прийняття цієї істини... Гоніння з боку ворогів Івана стали знаряддям Божої благодаті. Патмос освітився славою воскреслого Спасителя... Що це була за субота для самотнього вигнанця!.. Ніколи ще він не дізнавався так багато про Ісуса. Ніколи раніше не чув такої величної істини. ННП 366.4
Той, хто працює для Бога, часто вважає енергійну діяльність необхідною для поступу Божої справи. Усе, що він говорить і робить, просякнуте його власним “я”... Він вважає, що без нього неможливо обійтися. Бог же каже: “Ця бідна душа випустила з уваги Мене та Мою силу. Я повинен наповнити її серце Моїм світлом і Моєю життєдайною силою. Мені потрібно підготувати її до прийняття істини, намастивши її очі небесною очною маззю. Вона бачить занадто багато речей. Її погляд не прикутий до Мене”... ННП 366.5
Буває так, що Господь прокладає шлях до душі за допомогою процесу, болісного для людини. Йому доводиться захищати душу від самодостатності та незалежності, щоб працівник не сприймав вади та немочі своєї неосвяченої натури як чесноти і не загинув через марнославство. ННП 367.1
Якби люди, що заявляють про свою віру у великі істини для нашого часу, бажали приготуватися через дослідження Писання, ревну молитву та застосування своєї віри, вони опинилися б там, де взяли б світло, котрого так прагнуть... Красномовне мовчання перед Богом часто є необхідним. Якщо розум постійно перебуває в збудженому стані, вухо не здатне чути істину, котру Господь хотів би передати віруючим. Христос відводить Своїх дітей від того, що займає їхню увагу, щоб вони могли побачити Його славу.6MS 94, 1897 ННП 367.2