“І розповім йому, що Я суджу дім його навіки за гріх, про який він знав, що сини його богозневажають, та не спиняв їх” (1 Сам. 3:13; див. також 1 Сам. 2:22). БМ 156.2
Ілій був доброю, морально чистою людиною, однак занадто поблажливою. Він накликав на себе несхвалення Бога, тому що не зміцнював слабкі риси свого характеру. Він не хотів заподіяти шкоду почуттям ближнього й не володів моральною мужністю, щоб викривати і засуджувати гріх… БМ 156.3
Ілій любив чистоту та праведність, проте не мав достатньої моральної сили придушити зло. Хоч він любив мир і злагоду, проте ставав усе більш нечутливим до нечистоти та злочину… БМ 156.4
Ілій був м'яким, люблячим і добрим, по-справжньому зацікавленим у служінні Богові й у процвітанні Його справи. Це була людина, яка володіла силою молитви. Він ніколи не був проти Божих слів. Але йому не вистачало твердості характеру, щоб засуджувати гріх і здійснювати правосуддя щодо грішника, щоб таким чином Бог міг покластися на нього у збереженні Ізраїлю в чистоті. Він не доповнював свою віру мужністю й силою, щоб сказати “ні” в потрібний час і в потрібному місці (Свідчення для Церкви, т. 4, c. [516, 517]). БМ 156.5
Ілій знав Божу волю, а також те, які риси характеру були прийнятними для Бога, а які Він засуджував. Проте він дозволив своїм дітям рости з нестриманими пристрастями, збоченими смаками й розбещеною моральністю. БМ 156.6
Ілій навчив своїх дітей Божого Закону і дав їм гарний приклад у своєму житті, проте не тільки в цьому полягав його обов'язок. Бог вимагав від нього як від батька і священика стримувати їх від догоджання власній грішній волі. Він не впорався із цим (Біблійний коментар АСД, т. 2, c. [1009]. Коментар Е. Уайт). БМ 157.1
Ті, котрі не мають достатньо сміливості, щоб докорити за гріх, або через лінощі чи байдужість не докладають належних зусиль, щоб зберегти в чистоті власну сім'ю або Божу Церкву, відповідатимуть за зло, до якого може призвести їхнє недбале ставлення до обов'язків. Ми будемо відповідальні за зло, якому могли б запобігти в інших людях, застосовуючи свою батьківську або пасторську владу, так, ніби вчинили його самі (Патріархи і пророки, c. [578]). БМ 157.2