“Через те, що ти відкинув Господні слова, то Він відкинув тебе, щоб не був ти царем” (1 Сам. 15:23; див. також 1 Сам. 15). БМ 176.1
Злякавшись осуду пророка, Саул визнав провину, яку до цього часу вперто заперечував, але, як і раніше, продовжував перекладати її на народ, виправдовуючись, що згрішив через те, що боявся людей. БМ 176.2
На жаль, не розкаяння за скоєний гріх, а страх перед покаранням керував царем Ізраїлю… Його непокоїло лише одне: як зберегти власний авторитет і владу над народом… Коли Самуїл повернувся, щоб іти з того місця, охоплений жахом цар ухопився за край його одягу, але він розірвався у нього в руках. На це пророк сказав: “Господь відірвав сьогодні від тебе Ізраїлеве царство, та й передав його твоєму ближньому, ліпшому від тебе!”… БМ 176.3
Але Саул надто покладався на себе й ганьбив Бога своїм невір'ям і непослухом. Хоч на початку свого царювання він був скромною людиною і навіть сумнівався в собі, успіх зробив його самовпевненим… Жертвоприношення самі по собі не мали жодної цінності в Божих очах. Вони повинні були свідчити про те, що людина, яка їх приносить, кається у своєму гріху, вірить у Христа й обіцяє у подальшому житті виявляти послух Божому Закону. Але без каяття, віри й сердечної покори ці жертви не мали жодної цінності. Коли Саул, грубо порушивши наказ Господа, мав намір принести в жертву Богові те, що Він призначив на знищення, до Божественного авторитету була виявлена відверта зневага. Таке служіння стало б образою для Небес. БМ 176.4
Знаючи про гріх Саула та його наслідки, як же багато людей ідуть подібним шляхом! Відмовляючись вірити в певні Господні вимоги й коритися їм, вони вперто продовжують звершувати перед Ним формальні релігійні обряди. Божий Дух не відповідає на таке служіння. З якою б ревністю люди не проводили релігійні церемонії, Господь не може прийняти їх, якщо вони продовжують свідомо порушувати одну з Його заповідей (Патріархи і пророки, c. [631, 634]). БМ 176.5