“Не кидай мене на час старости, коли зменшиться сила моя, не лиши Ти мене” (Псал. 71:9). БМ 204.5
Давид благав Господа не залишати його в похилому віці. Чому він так молився? Цар бачив, що більшість людей похилого віку, які оточували його, були нещасними через негативні риси характеру, які з роками ставали більш очевидними. Якщо від природи вони були жадібними, то в зрілому віці це проявлялося особливо сильно. Якщо вони були заздрісними, дратівливими й нетерплячими, то з віком усі ці риси лише поглиблювалися (Біблійний коментар АСД, т. 3, c. [1148]. Коментар Е. Уайт). БМ 204.6
Давида гнітило, що царі й вельможі, які, здавалося, мали Божий страх у зрілі роки, у старості ставали підозрілими до своїх найкращих друзів і родичів. Коли друзі виявляли до них увагу, вони побоювалися, що ними керують корисливі мотиви. Вони прислухалися до натяків і лукавих порад сторонніх людей щодо тих, кому варто було довіряти. Нестримні ревнощі іноді спалахували в них через те, що не всі були згодні з їхньою непереконливою думкою, їхня жадібність була огидною. Ці люди часто думали, що їхні власні діти й інші родичі бажають їм смерті, щоб зайняти їхнє місце, заволодіти їхнім майном і приймати належну їм повагу. Ревнощі й жадібність настільки керували деякими з них, що вони знищували власних дітей. БМ 205.1
Давид помічав: хоч життя деяких у зрілому віці було праведним, коли приходила старість, вони, здавалося, втрачали контроль над собою. Сатана входив у них і приводив їхній розум у стан занепокоєння і незадоволення… БМ 205.2
Це дуже хвилювало Давида, він із жахом думав про той час, коли досягне похилого віку. Давид боявся, що Бог покине його і він буде таким самим нещасним, як і інші люди похилого віку, за поведінкою яких він спостерігав, і що він буде залишений на поталу ворогам Господа. З таким тягарем на душі Давид щиро молився: “Не кидай мене на час старости, коли зменшиться сила моя, не лиши Ти мене” (Свідчення для Церкви, т. 1, c. [422, 423]). БМ 205.3