“І почув я голос Господа, що говорив: ‘Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?’ А я відказав: ‘Ось я, — пошли Ти мене!’” (Ісаї 6:8; див. також Ісаї 6:1-10). БМ 256.1
Ісая був покликаний на пророче служіння за важких обставин і розчарувань. Його країні загрожувало страшне лихо. Порушивши Божий Закон, юдейський народ був позбавлений Божественного захисту, і ассирійські війська готувалися напасти на Юдейське царство. Проте небезпека, яка походила від зовнішнього ворога, була не найбільшою неприємністю. Слуга Господа найсильніше впадав у відчай, бачачи зіпсованість Божого народу. Своїм відступом і повстанням юдеї накликали на себе Божі суди. Юний пророк, покликаний звіщати їм вістку застереження, знав, що зустрінеться з наполегливим опором… Ситуація здавалася Ісаї майже безвихідною… БМ 256.2
Подібні думки роїлися в розумі пророка, коли він стояв у притворі святого храму. Раптово ворота та внутрішня завіса в храмі немовби відсунулися, й Ісаї було дозволено зазирнути до Святого святих, куди не мала права ступити його нога. Перед його очима постало видіння Єгови, Який сидить на високому престолі, а кінці одягу Його наповнювали храм. По обидва боки престолу були серафими; на двох крилах вони літали, двома благоговійно закривали свої обличчя, а ще двома закривали ноги… БМ 256.3
Ніколи раніше Ісая не мав такого повного уявлення про велич Єгови і Його досконалу святість; він усвідомлював, що, будучи немічною і недостойною людиною, має загинути в присутності Бога. “Горе мені, — вигукнув він, — бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!” (Ісаї 6:3, 5). Але один із серафимів підлетів до юнака, щоб підготувати його до виконання великої місії. Він торкнувся його уст палаючим вугіллям із жертовника, сказавши: “Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений”. І коли Бог запитав: “Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?”, Ісая відповів: “Ось я, — пошли Ти мене!” (Ісаї 6:7, 8)… БМ 256.4
Пророк отримав силу для майбутнього служіння (Свідчення для Церкви, т. 5, c. [749-751]). БМ 256.5