“Син Людський іде, як написано про Нього, але горе тій людині, що зрадить Сина Людського. Краще було б тій людині не народитися!” (Матв. 26:24; див. також Матв. 26:14-30; Івана 13:1-17). БМ 353.1
Учні нічого не знали про плани Юди. Лише Ісус знав його таємницю і все ж не викрив її, тому що бажав спасти його… Він переживав за Юду так само, як і за Єрусалим, коли оплакував приречене місто. Серце Ісуса ридало: “Як Я покину тебе?” Юда відчував стримувальну силу цієї любові. Коли руки Спасителя обмили й обтерли рушником його брудні ноги, серце Юди затремтіло і він кілька разів поривався визнати свій гріх, але так і не спромігся упокорити себе. Серце Юди закам'яніло в нерозкаянні, і на мить відкинуті гріховні спонукання знову опанували його. Тепер Юду навіть ображало те, що Христос обмивав ноги Своїм учням. Якщо Христос міг так принизитися, міркував Юда, то Він ніяк не може бути царем Ізраїлю. Усі його надії на почесті в земному царстві були розбиті. Юда переконався, що, ідучи за Христом, нічого не здобуде… Юдою оволодів демон, і він вирішив довести до кінця задумане — зрадити свого Господа (Христос — надія світу, c. [645]). БМ 353.2
Юда — зрадник — теж був присутнім на святому служінні. Він прийняв від Ісуса символи Його ламаного тіла та пролитої крові. Він, звичайно, чув слова: “Робіть це на спомин про Мене!”. Але, сидячи у присутності Агнця Божого, зрадник обдумував свої темні плани, плекаючи зловісні, мстиві думки (там само, c. [653]). БМ 353.3
На пасхальній Вечері Христос засвідчив Свою Божественність, виявивши наміри зрадника. Він послужив Юді з такою ж ніжністю, як і іншим учням. Однак Юда знехтував і цим останнім закликом любові. І тоді доля Юди була вирішена: щойно обмиті Ісусом ноги попрямували шляхом зради (там само, c. [720]). БМ 353.4
Доки Юда не зробив останнього кроку, він ще мав змогу покаятися. Але, відійшовши від Господа і своїх друзів, він прийняв остаточне рішення. Юда переступив межу (там само, c. [654, 655]). БМ 354.1
Як багато тих, хто сьогодні, як і Юда, зраджує свого Господа! (Біблійний коментар АСД, т. 5, c. [1102]. Коментар Е. Уайт). БМ 354.2