“Вже не як раба, але вище від раба, — як улюбленого брата, — особливо для мене, і тим більше для тебе: і за тілом, і в Господі” (Филм. 16; див. також Послання до Филимона). БМ 387.3
Серед тих, хто завдяки праці Павла в Римі віддав своє серце Богові, був Онисим, раб-язичник, котрий, скривдивши свого господаря Филимона — віруючого християнина в Колосах, утік до Рима. Маючи добре серце, Павло намагався полегшити горе й бідність нещасного втікача, а потім просвітив його затьмарений розум світлом істини. Онисим слухав слова життя, визнав свої гріхи і навернувся в християнську віру… Павло… порадив йому негайно повернутися до Филимона, попросити у нього прощення і спланувати своє майбутнє. Апостол пообіцяв відшкодувати ту суму грошей, на яку Филимон був пограбований… Прийти до скривдженого ним пана і здатися йому було суворим випробуванням для цього раба; але він став воістину наверненою людиною, тому не ухилився від виконання свого обов'язку… БМ 387.4
Лист Павла до Филимона показує, який вплив мало Євангеліє на стосунки між господарем і слугою. Рабовласницький лад був формою правління в Римській імперії; і в більшості церков, де проповідував Павло, були як пани, так і раби… БМ 388.1
Апостол не ставив собі за мету змінити встановлений суспільний лад. Це перешкодило б успіхові Євангелія. Але він навчав принципів, які завдавали удару по самій основі рабовласництва, і якби їх вдалося втілити в життя, вони зруйнували б, без сумнівів, усю систему… Навернений раб ставав членом Христового тіла, його мали любити і поводитися з ним як із братом, співспадкоємцем його пана в Божих благословеннях і перевагах Євангелія. З іншого боку, слуги мали виконувати свої обов'язки не “про людське око, як ті підлабузники, але як раби Христа: виконуйте Божу волю щиро” (Ефес. 6:6). БМ 388.2
Християнство міцно єднає пана і раба, царя і підданого… Вони омиті однією Кров'ю, повернуті до життя одним Духом, вони стали одне в Ісусі Христі (Дії апостолів, c. [456-460]). БМ 388.3