Як на загальному богослужінні, так і під час таємної молитви наша перевага — схилити коліна перед Господом, заносячи до Нього свої прохання. Ісус, наш Зразок, “на коліна припадав та й молився”. Про Його учнів сказано, що вони також схиляли коліна й молилися (Дії 9:40). Павло каже: “Я схиляю свої коліна перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа” (Ефес. 3:14). Визнаючи перед Богом гріхи Ізраїлю, Ездра схиляв коліна. Даниїл “в три усталені порі на день падав на свої коліна і молився та славив свого Бога” (Дан. 6:11). ВМ 187.3
Справжнє благоговіння перед Богом породжене відчуттям Його безмежної величі й усвідомленням Його присутності. Усвідомлення присутності Невидимого має справляти глибоке враження на кожне серце. Година та місце молитви — священні, бо там перебуває Бог. Коли благоговіння виявляється в нашій позі й поведінці, відчуття, що надихає його, поглибиться. “Святе та грізне Його Ймення”, — проголошує псалмист. Вимовляючи це Ім'я, ангели закривають своє обличчя. То з яким же благоговінням ми, падші, грішні люди, маємо вимовляти його своїми устами! ВМ 187.4
І молодим, і старшим людям було б добре подумати над словами з Писання, котрі вказують, як слід ставитися до місця, відзначеного особливою присутністю Бога. “Здійми взуття своє з ніг своїх, — наказав Він Мойсееві біля палаючого куща, — бо те місце, на якому стоїш ти, — земля це свята!”. Яків, побачивши у видінні ангелів, вигукнув: “Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!” (Бут. 28:16) (Служителі Євангелія, c. [178, 179]). ВМ 188.1