Коли сатані вдається настільки затуманити й обманути людський розум, що смертні люди починають думати, нібито їм притаманна вроджена здатність звершувати великі й добрі діла, вони перестають покладатися на Бога, гадаючи, що не Бог робить це для них, а вони роблять самі. Вони не визнають вищої сили, не віддають Богові слави, якої Він вимагає та яка по праву належить Його високій неперевершеній Величності. Таким чином сатана досягає своєї мети. Він радіє, що грішна людина зухвало звеличує себе, як і він звеличував себе на Небі, але був вигнаний. Він знає: якщо людина величається, її загибель буде такою ж певною, як і його власна. ВМ 38.1