Люди, котрі прагнуть потурати апетитові та пристрастям, вважаючи це своїм найбільшим добром, ніколи не є добрими або справді великими. Якої б високої думки не був про них світ, за оцінкою Бога вони є ницими, грішними й зіпсованими. Небо розпорядилося так, щоб знак їхньої порочності був написаний навіть на їхньому обличчі. Думки таких людей земні та про земне, а мова свідчить про низький розумовий рівень. Вони наповнили серця огидністю та майже стерли в собі образ Божий. Голос розуму заглушений, розсудливість спотворена. О, як деградувала вся людська природа через потурання чуттєвим насолодам! Коли воля підкорена сатані, до яких тільки глибин пороку й безумства не опуститься людина! Даремно істина кличе до розуму, бо серце опирається її принципам моральної чистоти (Ознаки часу, 1 грудня 1881 р.). ВМ 44.3