Як наділений розумом юнак, ти бажаєш провадити життя так, щоб зрештою виявитися придатним для Неба. Ти часто втрачаєш мужність від усвідомлення свого морального безсилля, поневолення сумнівом та звичками, успадкованими від колишнього гріховного життя. Ти бачиш, що твої почуття суперечать тобі, твоїм найкращим рішенням та найурочистішим обітницям. Усе здається тобі позбавленим реальності. Твоя власна непостійність змушує тебе сумніватися в щирості тих, хто бажає тобі добра. Чим більше борешся, охоплений сумнівом, тим нереальнішим тобі видається все, і ти починаєш думати, що ніде не зможеш знайти для себе надійної основи. Твої обіцянки — це ілюзія, і в такому ж ілюзорному світлі ти сприймаєш слова й учинки тих, кому мав би довіряти. ВМ 110.2