“Я свідчу їм, що вони мають ревність до Бога, але не за розумом” (Римл.10:2). ДПХ 230.1
Буває шумлива, безцільна ревність не за міркуванням; вона сліпа у своїх діях і руйнівна за своїми наслідками. Це не християнська ревність. Християнська ж ревність контролюється принципом, вона не імпульсивна, а серйозна, глибока і сильна, проникає в душу людини і спонукає до дії усі моральні сили. ДПХ 230.2
Спасіння душі та інтереси Царства Божого — найважливіші. Що може бути серйозніше від спасіння душі та Божої слави? Ставитися до цього легковажно не можна, тому що ці питання такі ж важливі, як і вічність. На карту поставлена вічна доля людей. Вони приймають рішення, тягнуть за собою добрі або погані наслідки. Християнська ревність не проявлятиметься у словах, але діятиме енергійно і ефективно, тому що їй не властиве показне. Кожне її зусилля характеризуватиметься покорою, яка виявиться у вчинках. Християнська ревність приведе до палкої молитви й покори, а також до вірності сімейним обов'язкам. У родинному колі пануватимуть ніжність і любов, доброта і співчутливість, які завжди є плодами християнської ревності. ДПХ 230.3
Як же небагато людей відчувають цінність душі й готові пожертвувати усім, аби привести ближніх до пізнання Христа! Багато розмов, зізнання в любові до душ, які гинуть, — порожня балаканина. Справжня християнська ревність, в якій відчувається велика потреба, проявить себе у здійсненні чогось значущого. Усім треба працювати задля самих себе, і коли люди мають Ісуса у своїх серцях, вони розповідатимуть про Нього іншим людям. Заборонити душі, сповненій Христом, розповідати про Нього людям — це все одно, що намагатися повернути назад води Ніагарського водоспаду. ДПХ 230.4
Вічне життя має бути в центрі уваги кожного християнина. Бути співпрацівником Христа і небесних ангелів у великому плані спасіння, — що ще може зрівнятися з цим?! На кожному спасенному, а також на тих, хто служив знаряддям його спасіння, відбита Божа слава. ДПХ 230.5