“Пробудіться й співайте ви, мешканці пороху, бо роса Твоя — це роса зцілень, і земля викине мертвих!” (Ісая 26:19) ДПХ 420.1
Цар царів сходить на хмарі, оточений палаючим вогнем. Небеса згортаються, як сувій; земля тремтить перед Ним, і кожна гора і кожен острів зрушилися зі своїх місць... ДПХ 420.2
Серед спалахів блискавиць, гуркоту громів та хитання землі голос Сина Божого викликає святих, що сплять у поросі земному. Він дивиться на могили праведних і, звівши руки, гучним голосом промовляє: “Прокидайтесь, прокидайтесь, пробудіться! Ви, що спите в поросі, вставайте!” На всіх широтах землі мертві почують Його голос і, почувши, оживуть. Земля здригнеться від кроків великої армії воскреслих — з усякого “племені і язика, і народу, і люду”. Вони виходять з полону смерті, зодягнені у безсмертну славу, з вигуками: “Смерте, де твоє жало? Могило, де твоя перемога?” (1Кор.15:55 ). Голоси живих праведників і воскреслих святих зливаються у тривалих, радісних і переможних вигуках. ДПХ 420.3
Всі виходять з могил, маючи ту саму будову тіла та риси, що й до смерті... Але всі воскреслі мають силу та свіжість, притаманні вічній молодості... Смертне тлінне тіло, позбавлене привабливості та опоганене гріхом, стане ідеальним, прекрасним. Всі недоліки та фізичні вади залишаться в могилі... ДПХ 420.4
Живі праведні зміняться, “у хвилину, у миг ока”. Вони були прославлені в ту мить, коли пролунав голос Божий, а тепер, ставши безсмертними, разом із воскреслими святими підіймаються назустріч Господеві у повітря. Ангели “зберуть Його виноградник від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його” (Велика боротьба, c. [641], [642], [644], [645]). ДПХ 420.5
Коли немовлята виходять безсмертними зі своїх могил, вони відразу кидаються в обійми своїх матерів. ДПХ 420.6
Друзі, давно розлучені смертю, зустрінуться, щоб більше ніколи не розлучатись, і з радісним співом всі разом підіймаються до Божого міста (Велика боротьба, c. [645]). ДПХ 420.7