“Блаженна людина, яка витримає спокусу, бо, будучи випробуваною, одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, які люблять Його” (Яків 1:12) ДПХ 431.1
Я бачила дуже багато ангелів, які несли з міста золоті вінки: вінок для кожного святого, на якому написане його ім'я. На вимогу Ісуса ангели подавали Йому вінці, а прекрасний Ісус Своєю рукою покладав їх на голови святих. Так само ангели приносили арфи, які Ісус дарував святим. Ангели першими подавали тон, і тоді кожний голос починав звучати у вдячній, щасливій хвалі; кожна рука вправно торкалася струн арфи, і простір наповнювали досконалі, мелодійні звуки музики... ДПХ 431.2
Всередині міста все тішило око. Спасенні всюди бачили багатство й славу. Ісус дивився на Своїх викуплених святих, обличчя котрих випромінювали славу. Уважно приглядаючись до них, Він Своїм виразним, мелодійним голосом виголосив: “Я дивлюся на подвиг Своєї душі із задоволенням. Це багатство слави належить вам, і ви будете насолоджуватися ним вічно. Ваше поневіряння скінчилося. Не буде більше смерті, ані смутку, ні плачу і ніякого болю...” ДПХ 431.3
Потім я побачила Ісуса, Котрий провадив Свій народ до дерева життя. На цьому дереві були найпрекрасніші плоди; святі могли їсти їх без упередження. У місті стояв величний престол, від якого текла ріка життя, чиста, світла, немов кришталь. По обидва боки цієї ріки росло дерево життя, а на берегах ріки — інші чудові дерева, які приносили плоди. ДПХ 431.4
Людська мова надто бідна, щоб змалювати славу небес. Коли переді мною постають ці сцени, я гублюся в подиві. Зачарована перевершуючою уяву величністю та вражаючою славою, я відкладаю перо і вигукую: “Яка любов! Яка дивна любов!” Найбільш витончена мова не в змозі описати славу небес і незрівнянні глибини любові Спасителя. ДПХ 431.5