“Я топтав чавило Сам один і нікого з людей не було зі Мною” (Ісаї 63:3). ДББ 192.3
Однак у дитинстві, юності та зрілому віці Ісус залишався самотнім. Чистий і праведний, “Сам-один [Він] чавило топтав, і не було із народів [з Ним] нікого!” (Ісаї 63:3). Він ніс на Собі важкий тягар відповідальності за спасіння людей. Спаситель знав: якщо не відбудеться рішучої зміни в принципах і намірах людського роду, усі загинуть. Ось що гнітило Його душу, та ніхто не міг по-справжньому оцінити весь тягар, який Він узяв на Себе (Бажання віків, c. [92]). ДББ 192.4
Протягом усього життя Спасителя на Землі ні Його матір, ні брати не усвідомлювали значення Його місії. Навіть учні Христа не здатні були зрозуміти свого Вчителя. Раніше Він постійно перебував у вічному світлі й був одне з Богом, однак Його життя на Землі мало проходити в духовній самотності. ДББ 192.5
Ставши одне з нами, Він повинен був понести тягар нашої вини й горя. Безгрішний мав зазнати ганьби гріха. Миролюбний повинен був жити серед ворожнечі. Істина — серед неправди, Чистота — серед пороку. Усякий гріх, розбрат, пристрасті, спричинені беззаконням, завдавали Йому нестерпних мук. ДББ 193.1
Він мав пройти Свій шлях один і Свій тягар нести самотньо. На Тому, Хто залишив Свою славу і прийняв немочі людського роду, лежала відповідальність за викуп світу. Ісус усе це усвідомлював та залишався непохитним у досягненні мети. Від Нього залежало спасіння грішного роду, тому Він простягнув руку, щоб, звершуючи цю справу, триматися за руку всесильної Любові. ДББ 193.2
Коли Спаситель виливав Свою душу в молитві, Його погляд, здавалося, досягав Небес. Він добре знав, наскільки запеклими гріх зробив серця людей та як їм буде важко зрозуміти Його місію і прийняти дар спасіння. Він благав Отця, щоб дав силу подолати людське невір'я, розірвати кайдани, якими сатана закував їх, і заради них перемогти губителя. Ісус просив Бога про ознаку того, що Він приймає людство в особі Свого Сина (Там само. С. 111). ДББ 193.3
Самотність Христа, Котрий залишив небесні оселі, Його життя на Землі так і залишилися для учнів незрозумілими й неоціненими. Його не раз засмучувала відсутність уваги, яку учням потрібно було б виявляти Господеві… Коли ж Ісус пішов від них і вони відчули себе овечками без Пастиря, то пожалкували, що не виявляли до Нього належної уваги, яка могла порадувати Його серце… ДББ 193.4
Така ж віра зауважується і в наші дні. Лише декотрі розуміють, Ким є для них Христос. Якби люди усвідомили це, тоді велика любов Марії (див. Матв. 26:6-13) виявлялася б частіше, а помазання було б щедрішим… Найдорогоцінніше миро не вважалося б надто дорогим, щоб віддати його Ісусові. Жодне самозречення, жодна жертва в Його Ім'я не були б надто великими (Там само. С. 565). ДББ 193.5