Як має повестися кожний християнин, опинившись у важкому становищі, коли міцність його релігійних принципів буде випробувана? З гідною наслідування рішучістю він повинен відверто визнати: «Я — християнин за своїми переконаннями. Я вірю, що сьомий день тижня є біблійною суботою. Ми розходимося в поглядах щодо нашої віри та принципів. Ми не можемо бути щасливими разом, бо, на-магаючись отримати більш повне пізнання волі Божої, я буду дедалі більше відрізнятися від світу й уподібнюватися до Христа. Якщо ти й надалі не помічатимеш привабливості Христа і краси істини, то любитимеш світ, якого не можу любити я; водночас я любитиму те, що стосується Бога, чого не можеш полюбити ти. Духовні предмети треба розуміти духовно. Без духовної проникливості ти не зможеш зрозуміти ані вимог Божих щодо мене, ані моїх обов’язків перед Господом, Котрому я служу; тому тобі буде здаватися, що через мій релігійний обов’язок я нехтую тобою. Ти не зазнаєш щастя, бо моя любов до Бога викликатиме в тебе ревнощі і я не знайду підтримки у своїх релігійних переконаннях. Якщо твої погляди зміняться, якщо твоє серце відгукнеться на Божий заклик і ти навчишся любити мого Спасителя, тоді наші стосунки можуть бути відновлені”. CChUk 176.1
Отже, задля Христа віруючий приносить жертву, яку схвалює його сумління та яка свідчить, що він надто дорожить вічним життям, щоб ризикувати втратити його. Така людина розуміє: краще залишитися неодруженим, ніж з’ єднати своє життя з тим, для кого світ дорожчий за Ісуса і хто може відвести від Христового хреста. CChUk 176.2