Розділ 1. Повчання у притчах

У Христовому вченні, висловленому в притчах, зауважується той самий принцип, що й у Його місії для цього світу. Аби ми могли пізнати Його Божественний характер і життя, Христос узяв на Себе нашу природу і перебував між нами. Божественне було виявлене в людському, невидима слава — у видимому людському образі. Люди можуть пізнавати невідоме через відоме, тому небесне було відкрите через земне; Бог виявив Себе в подобі людини. Те ж саме ми бачимо й у вченні Христа: невідоме ілюструється за допомогою відомого; небесні істини — земними, добре знайомими людям речами.НУХ 4.1

Писання говорить: “Все це промовляв Ісус людям у притчах… щоб збулося сказане через пророка, що говорив: Відкрию уста Мої в притчах, виявлю сховане від початку світу!” (Матв.13:34—35). Земне буття стало посередником для осягнення буття духовного: явища природи та життєвий досвід Його слухачів пов'язувалися з істинами писаного Слова. Провадячи таким чином від земного до духовного царства, притчі Христа є ланками того ланцюга Істини, що єднає людину з Богом, Землю з Небом.НУХ 4.2

У Своїх повчаннях із природи Христос говорив про створені Його власними руками речі, що володіли тими властивостями і можливостями, якими Він їх Сам наділив. У своїй первозданній досконалості все творіння було вираженням думки Бога. Для Адама та Єви в їхній Едемській оселі природа, рясніючи Божественними повчаннями, була сповнена знанням про Бога. Мудрість промовляла до очей і сприймалася серцем, бо через творіння вони спілкувалися із Самим Творцем, але як тільки свята пара порушила закон Всевишнього, сяйво від обличчя Господнього зникло з лиця природи. Тепер Земля спотворена й опоганена гріхом. Але навіть у такому ушкодженому стані вона все ще залишається прекрасною. Божі наочні уроки не стерлися, природа розповідає про свого Творця, якщо їх правильно розуміти.НУХ 4.3

За днів Христа ці уроки були забуті. Люди майже перестали бачити Бога в Його творінні. Гріховність людства огорнула чисте лице творіння темним покривалом; замість того щоб виявляти Бога, творіння стало перешкодою на шляху до Його пізнання. Люди “поклонялися і служили творінню більше, ніж Творцеві”. Тому про язичників сказано: “Їхні думки стали нікчемними, а нерозумні їхні серця — оповиті темрявою” (Римл.1:25, 21). Так і в Ізраїлі людське вчення зайняло місце вчення Божого. Не тільки природа, але навіть жертовне служіння і саме Писання, дані для відкриття Бога, були настільки спотворені, що й вони стали засобами, які приховували Його.НУХ 5.1

Христос прагнув усунути все, що затьмарювало Істину. Він прийшов скинути покривало, яким гріх оповив лице природи, та відкрити для зору ту духовну славу, для відображення якої і був створений наш світ. Його слова в новому світлі подали як уроки природи, так і вчення Біблії, і зробили їх новим відкриттям.НУХ 5.2

Ісус зривав прекрасні лілеї і дарував їх дітям та молоді; і коли вони вдивлялися в Його молоде обличчя, відсвіжене промінням слави Його Отця, Він викладав їм урок: “Погляньте на польові лілеї, як вони ростуть [у простоті своєї природної краси]: не працюють і не прядуть; та кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не зодягався так, як одна з них”. І далі звучали утішливе запевнення та важливий урок: “Якщо ж польову траву, яка сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то чи не краще зодягне вас, маловіри?”НУХ 5.3

Ці слова Нагірної проповіді були звернені не тільки до дітей та молоді. Вони виголошувались до великого натовпу, серед якого були чоловіки й жінки, обтяжені турботами і життєвими труднощами, пригнічені розчаруванням і смутком. Ісус продовжував: “Тож не журіться і не говоріть: Що будемо їсти? Або: Що будемо пити? Чи: В що зодягнемося? Бо цього всього язичники шукають. Знає бо ваш Отець Небесний, що цього всього потребуєте”. І розкриваючи обійми оточуючим людям, Він промовив: “Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться” (Матв.6:28—33).НУХ 6.1

Так Христос розтлумачив те повчання, яким Сам наділив лілеї та польову траву. Він бажає, щоб ми читали його в кожній лілеї і кожній травинці. Його слова сповнені запевнення і мають на меті зміцнити наше довір'я до Бога.НУХ 6.2

Христове бачення Істини було таким широким, а Його повчання таким далекосяжним, що для ілюстрації Істини використовувався кожний куточок природи. Картини, якими щодня милується око, пов'язувалися з певними духовними істинами, так що вся природа повстає перед нами зодягненою у притчі Великого Майстра.НУХ 6.3

У ранній період Свого служіння Христос проповідував людям простими словами, аби всі Його слухачі могли збагнути істини, котрі зробили б їх мудрими для спасіння. Але в багатьох серцях Істина не закорінилася і тому не затрималася в них довго. “Ятому говорю до них притчами, — сказав Він, — що, дивлячись, вони не бачать, а слухаючи, — не чують і не розуміють… Бо огрубіло серце в цього народу, і вухами недочувають, і очі свої замружили” (Матв.13:13—15).НУХ 6.4

Ісус прагнув викликати цікавість до Істини. Він бажав пробудити байдужих і закарбувати Істину в серці. Повчання у притчах було популярним, воно викликало повагу і привертало увагу не тільки юдеїв, але й людей інших національностей. Жодний інший метод унаочнення не був таким ефективним, як цей. Якщо б Його слухачі забажали знати Божественну Правду, вони зрозуміли б її, бо Він завжди був готовий пояснити цю Правду кожному, хто щиро її шукав.НУХ 6.5

Крім того, Христос бажав подати деякі істини, яких люди не були готові прийняти і навіть зрозуміти. Це була ще одна причина, чому Він навчав їх притчами. Пов'язуючи Своє вчення зі щоденним життям, людським досвідом та явищами природи, Він привертав увагу людей і справляв сильне враження на їхні серця. Згодом, коли вони бачили ці наочності, використані в Його уроках, то пригадували слова Божественного Учителя. Для розуму, відкритого впливові Святого Духа, учення Спасителя розкривалося все більше і більше. Таємниці прояснялися, і те, що було важко збагнути, ставало очевидним.НУХ 7.1

Ісус шукав шлях до кожного серця. Використовуючи різноманітні ілюстрації, Він не тільки відкривав Істину в її різних аспектах, але й звертався до різних слухачів. їхню цікавість пробуджували образи, узяті з їхнього щоденного життя й оточення. Жодний зі слухачів Спасителя не відчував себе знехтуваним або забутим. Найбільш принижені та грішні чули в Його повчаннях голос, що промовляв до них із співчуттям і ніжністю.НУХ 7.2

Була ще одна причина, чому Ісус проповідував притчами. Серед натовпу, що оточував Його, були священики і рабини, книжники і старійшини, іродіяни і правителі, — люди, що любили світ, фанатичні й честолюбні, — вони понад усе бажали знайти хоч якесь звинувачення проти Нього. їхні шпигуни невідступно стежили за Ним, аби вловити з Його уст те, що б спричинило Його засудження і назавжди змусило замовчати Того, Хто притягав до Себе увесь світ. Спаситель розумів характер цих людей і викладав Істину таким чином, щоб вони не мали жодного приводу для звинувачення Його перед Синедріоном. У притчах Він викривав лицемірство й лихі вчинки тих, хто обіймав високі посади; образною мовою надавав істині такого гострого характеру, що, якби вона була сказана в прямому докорі, вони б не слухали Його слів і швидко поклали край Його служінню. Ухиляючись таким чином від ворогів, Він водночас робив істину такою зрозумілою, що будь-яка омана ставала очевидною, і щирі серця одержували цінні уроки з Його повчань. Божественні мудрість та безмежна милість відкривалися людям завдяки унаочненням з Божого творіння. Через природу та життєвий досвід люди пізнавали Бога. “Тож Його невидиме від створіння світу через творіння стає зрозумілим, — Його вічна сила і Божественність” (Римл.1:20).НУХ 7.3

У вченні Спасителя, викладеному в притчах, є ознака того, що складає справжню “вищу освіту”. Христос міг би відкрити людям найглибші наукові істини. Він міг би відкрити таємниці, на розгадування яких пішли б довгі століття наполегливої праці та кропітких досліджень. Він міг би дати такі наукові ідеї, які служили б поживою для розуму і джерелом для все нових винаходів до кінця земної історії. Але Він не зробив цього. Він не сказав нічого, щоб задовольнити марну цікавість, і не відчинив двері до земної величі, щоб потішити людське честолюбство. У всіх Своїх повчаннях Христос приводив розум людини в контакт із Безмежним Розумом. Він не спонукав Своїх слухачів вивчати людські теорії про Бога, Його Слово чи діла. Він навчав їх бачити Бога таким, яким Він відкривається у Своїх ділах, Своєму Слові та через Своє Провидіння.НУХ 8.1

Христос викладав не абстрактні теорії, але те, що було суттєвим для розвитку характеру, що розширювало людську здатність пізнавати Бога та збільшувало її можливість творити добро. Він говорив людям істини, котрі стосувалися їхнього земного життя та їхньої вічної долі.НУХ 8.2

Христос був Тим, Хто з давніх часів керував справою виховання в Ізраїлі. Відносно Господніх заповідей та постанов Він навчав: “І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх” (П.Зак.6:7—9). У Своєму вченні Христос показав, як ця постанова має бути виконана. Тобто Він показав, яким чином викласти закони і принципи Божого Царства, щоб відкрити їхні красу та велику цінність. Коли Господь готував Ізраїльський народ бути Його особливим представником у цьому світі, Він поселив їх серед гір і долин. У Своєму повсякденному житті й релігійному служінні вони постійно спілкувалися з природою та Словом Божим. Так і Христос навчав Своїх учнів біля озера, на гірських схилах, у полях і гаях, — де вони могли бачити картини природи, які були ілюстраціями Його вчення. Навчаючись у Христа, вони використовували одержані знання, співпрацюючи з Ним у Його служінні.НУХ 8.3

Подібним чином і ми пізнаємо Творця, споглядаючи Його творіння. Книга природи — це великий підручник, який нам слід використовувати в поєднанні з Писанням, аби відкрити іншим характер Бога і повернути заблудних овець до Його отари. Коли ми вивчаємо Божі діла, Дух Святий ніби спалахами світла передає в наш розум переконання. Це переконання не є результатом логічних умовиводів. Але поки розум не занадто затьмарився, щоби пізнати Бога, око не занадто затуманилося, аби бачити Його, вухо не занадто притупилося, щоби чути Його голос, несподівано відкривається глибока сутність, і величні духовні істини Слова Божого закарбовуються в серці.НУХ 9.1

У цих узятих безпосередньо з природи уроках є такі простота і чистота, що надають їм найвищої цінності. Усім необхідно навчатися із цього джерела. Сама краса природи відводить душу від гріха та світських принад, навертаючи її до чистоти і спокою, до Бога. Досить часто розум студентів заполонений людськими теоріями й гіпотезами, помилково названими природничою наукою й філософією. Студентам необхідно мати безпосереднє спілкування з природою. Нехай вони зрозуміють, що творіння і християнство мають одного Бога. Нехай вони навчаться бачити гармонію фізичного й духовного. Нехай усе, що бачать їхні очі, або чого торкаються їхні руки, стане уроком у формуванні характеру. Це зміцнить їхні розумові сили, розвине характер, ушляхетнить усе їхнє життя.НУХ 9.2

Мета Христового повчання у притчах повністю відповідає меті суботи. Бог дав людям пам'ятник Своєї творчої сили, щоб вони могли бачити Його в ділах Його рук. Субота закликає нас споглядати в Божому творінні славу Творця. Ісус бажав, аби ми бачили цю славу, і саме тому Він пов'язав Свої дорогоцінні уроки з красою природи. У святий день відпочинку більше, ніж будь-якого іншого дня, ми повинні вивчати те відкриття, яке Бог записав для нас у природі. Нам слід вивчати притчі Спасителя саме там, де Він їх розповідав, — у полях і гаях під відкритим небом, серед трав та квітів. Коли ми наближаємося до природи, Христос робить Свою присутність реальною для нас, розповідаючи нашим серцям про Свої мир і любов.НУХ 10.1

Христос пов'язав Своє вчення не тільки з днем відпочинку, але й трудовим тижнем. Він дає мудрість тому, хто йде за плугом і сіє насіння. У праці орача чи сіяча, землероба чи женця Він навчає нас бачити ілюстрації роботи Божої благодаті в серці людини. Він бажає, щоб у кожному виді корисної праці, у кожному прояві життя ми знаходили урок Божественної Істини. Тоді наша щоденна праця більше не буде настільки поглинати нашу увагу, що ми забуваємо про Бога, навпаки, вона постійно нагадуватиме нам про нашого Творця і Викупителя. Думка про Бога буде проходити золотою ниттю через усі наші домашні турботи й діла. Для нас слава Господнього лиця знову спочиватиме на обличчі природи. Ми постійно будемо навчатися все нових і нових уроків Небесної Істини і зростати в образ Його чистоти. Таким чином, нас “буде навчати Господь”; і в тому стані, в якому ми покликані, ми будемо “залишатися перед Богом” (Ісаї 54:13; 1Кор.7:24).НУХ 10.2