Loading...
Larger font
Smaller font
Copy
Print
Contents

Патріархи і пророки

 - Contents
  • Results
  • Related
  • Featured
No results found for: "".
  • Weighted Relevancy
  • Content Sequence
  • Relevancy
  • Earliest First
  • Latest First
    Larger font
    Smaller font
    Copy
    Print
    Contents

    Додатки

    1 (с. 235). Наказуючи фараонові звільнити Ізраїль, Господь сказав: “Син Мій, Мій первородний — то Ізраїль… Відпусти Мого сина, — і нехай Мені служить” (Вих.4:22—23). Псалмоспівець пояснює, чому Бог визволив Ізраїль з Єгипту: “І Він з радістю вивів народ Свій, зо співом — вибраних Своїх. І дав їм землі народів, і посіли вони працю чужинців, щоб виконували Його Заповіді та закони Його берегли” (Псал.104:43—45). З цього ми бачимо, що євреї не могли служити Богові в Єгипті.ПП 740.1

    У книзі Второзаконня (5:14—15) особливий наголос робиться на тій частині четвертої Заповіді, яка наказує, щоб раб і невільниця також мали відпочинок у суботній день, а ізраїльтянин повинен був пам'ятати, що й він був рабом у єгипетському краї. Господь сказав: “А день сьомий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні невільниця твоя, ні віл твій, ні осел твій, ні всяка худоба твоя, ні чужинець, що перебуває у твоєму дворі, — щоб відпочивав раб твій і невільниця твоя, як і ти. Пам'ятай, що ти був рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти потужною рукою та простягнутим раменом, тому й наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день”.ПП 740.2

    З книги Вихід (5:5) дізнаємося також про те, що Мойсей та Аарон “здержували народ від його робіт” (за перекладом з англійської мови: “давали людям спочити від їхніх тягарів”).ПП 740.3

    З усього цього бачимо, що дотримання суботи було одним із тих видів служіння Господеві, яке ізраїльський народ не міг виконувати в Єгипті; і коли Мойсей та Аарон прийшли з вісткою від Бога (Вих.4:29—31), вони мали на меті запровадити реформу, що й призвело до посилення гноблення. Ізраїльтян було визволено, щоб вони могли виконувати Господні Заповіді, включаючи й четверту. Це ще більше зобов'язувало їх суворо дотримуватися суботи, а також усіх інших Заповідей. Так, у книзі Второзаконня (24:17—18) визволення ізраїльтян з Єгипту пов'язане з нагадуванням про те, що на них покладається обов'язок особливою мірою виявляти доброту до вдів та сиріт: “Не кривосудь приходька й сироти, та не бери в заставу вдовиної одежі. І пам'ятай, що був рабом ти сам у Єгипті, і визволив тебе Господь, Бог твій, звідти; тому я наказую тобі так чинити”.ПП 740.4

    2 (с. 248). Ознайомлення з релігією єгиптян допомагає зрозуміти, що кари були призначені для того, щоб підірвати віру єгиптян у силу ідолів та їхню здатність захищати людей; більше того — показати їх такими богами, що жорстоко мучать тих, які їм поклоняються. Для пояснення цієї думки наведемо декілька прикладів.ПП 741.1

    Перша кара, від якої вода в річці Ніл та в усіх каналах перетворилася на кров (Вих.7:19), була спрямована проти самого джерела існування Єгипту. Ріка Ніл була об'єктом релігійного поклоніння; у деяких місцях приносилися навіть жертви Нілові як богові.ПП 741.2

    Друга кара накликала жаб на Єгипет (Вих.8:6). Єгиптяни вважали жаб священними, а одне з їхніх божеств — богиня Хега (Hega) з головою жаби — володіла, на думку єгиптян, творчою силою. Коли за наказом Мойсея жаби намножилися до такої міри, що наповнили землю від краю до краю, єгиптяни, напевно, замислилися над тим, чому Хега мучить своїх вірних прихильників, замість того щоб захищати їх. Таким чином, єгиптяни не тільки зазнали покарання від другої кари, а й стали свідками презирства, виявленого до них, як вони гадали, їхнею богинею (Вих.9:3). Чимало тварин уособлювали собою могутніх богів єгипетського пантеону. Згадаймо лише декілька з них: бик Апіс був присвячений Птахові, батькові усіх богів; корова була присвячена для богині Хатор, що користувалася найбільшою пошаною серед богинь Єгипту. Бара уособлював декількох богів, наприклад, Хнему і Амона — бога з баранячою головою — головного бога Єгипту за часів Нової Імперії. Отже, хвороба, від якої гинули тварини, присвячені їхнім божествам, показала єгиптянам, які безсилі їхні боги порівняно з Богом знехтуваних ними євреїв.ПП 741.3

    Дев'ята кара (Вих.10:21) завдала тяжкого удару по одному з найголовніших богів Єгипту, — богу сонця Ра, якому не переставали поклонятися з найдавніших часів історії цієї країни. У Єгипті, де небо майже завжди залишалось безхмарним, сонце вважалося найбільшою силою, оскільки воно давало тепло, світло, життя та ріст усьому живому. Кожний єгипетський цар вважав себе “сином Ра” і додавав цей вираз до свого титулу. Коли Амон з міста Фіви став головним богом (фараоном) Єгипту за часів 18-ї династії, сила бога сонця Ра вважалася настільки великою, що було вчинено компроміс: Амона і Ра об'єднали в одного бога — Амон-Ра. Через декілька років після виходу ізраїльтян з Єгипту, коли фараон Ехнатон запровадив монотеїзм, що проіснував зовсім недовго, єдиним богом залишився Атон — сонячний диск. Знаючи, яке визначне місце належить поклонінню сонцю в релігійному житті єгиптян і з якою пошаною вони ставилися до бога сонця Ра, Амона-Ра чи Атона, ми можемо зрозуміти, чому кара, спрямована проти цього бога, спіткала Єгипет майже в апогеї боротьби поміж Богом євреїв та Його єгипетськими противниками.ПП 742.1

    Десята кара — знищення первородних в Єгипті (Вих.12:29) — завдала удару принаймні одному богові — царю, якого вважали сином Осіріса-Хоруса. Піддані зверталися до цього правителя країни зі словами: “Добрий бог”. Остання кара стала вінцем діл, вчинених чудодійною силою Бога євреїв. До цього часу ганьби зазнавали боги, що нібито управляли силами природи чи тваринами, але тепер людина — вже видимий бог, як розуміли єгиптяни, котрий перебував серед них, також був принижений і знехтуваний Богом єврейських рабів, — Богом, про Котрого фараон одного разу сказав: “Хто Господь, що маю слухатись слова Його і відпустити Ізраїль? Не знаю Господа і Ізраїля не відпущу” (Вих.5:2).ПП 742.2

    3 (с. 256). У книзі Буття (15:13) записані слова Господа до Авраама: “Пам'ятай, що потомство твоє буде приходьком в землі не своїй. І будуть служити вони, і будуть їх мучити чотириста років”. Цей вірш породжує наступні запитання: чи мають 400 років відношення до: (а) часу мук (стражаання); (б) тимчасового перебування; (в) обох цих періодів. Яким чином можна співвіднести 400 років з періодом 430 років з книг Вих.12:40—41 та Гал.3:16—17?ПП 742.3

    На основі тексту: “Проживали ж Ізраїлеві сини в Єгипті чотириста тридцять років” (Вих.12:40) складається враження, нібито ізраїльтяни жили в країні Нілу 430 років — від часу оселення там Якова до виходу євреїв з Єгипту. Про те, що така думка є хибною, свідчать богонатхненні слова апостола Павла з Послання до Галат 3:16—17, в яких говориться про те, що 430 років охоплюють період, який починається з часу укладення Богом Свого Заповіту з Авраамом і закінчується проголошенням Закону на Синаї. Павло посилається на першу обітницю, дану Богом Авраамові у той час, коли він був покликаний вийти з Харану (Бут.12:1—3). З цього часу й починається період 430 років, тобто, коли Авраамові було 75 років (розд. 12:4). А період 400 років, про який говориться в пророцтві (Бут.15:13), почався на 30 років пізніше: коли Авраамові було вже 105 років, а його синові Ісааку — шість років (розд. 21:5). У цей час Ізмаїл, який “народився за тілом”, почав переслідувати того (Ісаака), хто “народився за духом” (Гал.4:29; Бут.21:9—11). Це й стало початком часу страждання Авраамового насіння, який тривав з деякими перервами до виходу ізраїльтян з Єгипту. В Ісаака були неприємності не тільки зі своїм братом по батькові — Ізмаїлом, а й з филистимлянами (Бут.26:15, 20—21); Яків, рятуючи своє життя, тікав від Ісава (Бут.27:41—43), Лавана (Бут.31:21), а згодом знову опинився в небезпеці через Ісава (Бут.32:8); Йосифа продали в рабство його брати (Бут.37:28), а єгиптяни пригноблювали ізраїльтян багато десятків років (Вих.1:14).ПП 743.1

    З часу, коли Авраам був покликаний вийти з Харану й до оселення Якова в Єгипті, минуло 215 років. Ці 215 років охоплюють: (а) 25 років, які минули від часу покликання Авраама до народження Ісака (Бут.12:4; 21:5); (б) 60 років з часу народження Ісака до народження Якова (Бут.25:26) і (в) вік Якова, коли він увійшов до Єгипту (Бут.47:9). Решта — 215 років, що залишаються від періоду 430 років, — це час фактичного перебування євреїв у Єгипті. Отже, період 430 років, про який йдеться (Вих.12:40), включає в себе час перебування патріархів у Ханаані та в Єгипті. Оскільки за часів Мойсея Палестина була частиною Єгипетської імперії, то не дивно, що автор, який жив у той період, говорить про Ханаан як про єгипетську землю. Перекладачі Септуагінти знали, що 430 років охоплюють і час перебування патріархів у Ханаані. Про це ясно свідчить зроблений ними переклад вищезгаданого тексту (Вих.12:49): “А перебування Ізраїлевих синів, що жили в Єгипті і в землі Ханаанській, — чотириста тридцять років”. Додаткове підтвердження правильності даної інтерпретації періоду 430 років знаходимо в пророцтві про те, що з Єгипту вийде четверте покоління тих, хто увійшов до нього (Бут.15:16), а також у виконанні цього пророцтва (Вих.6:16—20).ПП 743.2

    4 (с. 291). Ізраїльтяни, поклоняючись золотому тельцю, вважали, нібито поклоняються Богові. Так, Аарон, скликаючи народ на поклоніння ідолові, проголосив: “Завтра свято для Єгови”. Вони мали намір поклонятися Богові так, як єгиптяни поклонялися Осірісу — за допомогою боввана. Та Бог не приймає такого служіння. Хоча свято було скликане в Його Ім'я, бог сонця, а не Єгова став справжнім об'єктом їхнього поклоніння.ПП 744.1

    Поклоніння Анісу взагалі супроводжувалося найогиднішою розпустою, і в Писанні говориться, що поклоніння ізраїльтян золотому теляті теж відбувалося в атмосфері аморальності, характерної для язичницьких обрядів. Ми читаємо: “І повставали вони рано-вранці, і учинили цілопалення й мирні жертви. І засів народ до їди та до пиття, і знову встали забавлятися” (Вих.32:6). Єврейське слово, перекладене як “забавлятися”, означає: “бавитися, підскакуючи, співаючи та танцюючи”. Такі танці, особливо серед єгиптян, мали плотський, непристойний характер. Слово, перекладене в наступному вірші як “зіпсувався” (“Зіпсувався народ твій, якого ти вивів із єгипетського краю”), ідентичне за значенням слову, вжитому в книзі Буття (6:11—12), де говориться, що земля зіпсувалась, бо “кожне тіло зіпсуло дорогу свою на землі”. Це пояснює страшний гнів Господній та Його бажання негайно знищити ізраїльтян.ПП 744.2

    5 (с. 303). Десять Заповідей стали тим Заповітом, на який посилався Господь, пропонуючи Ізраїлю його укладення. Бог сказав: “Коли дійсно послухаєтесь Мого голосу і будете дотримуватись Заповіту Мого…” (Вих.19:5). Десять Заповідей отримали назву Божого Заповіту ще до того, як такий Заповіт був укладений з Ізраїлем. Десять Заповідей були не угодою, а повелінням, яке Бог наказав ізраїльтянам виконувати. Таким чином, Десять Заповідей — Божий Заповіт — були покладені за основу Заповіту, укладеного поміж Ним та Ізраїлем. Десять Заповідей у всіх своїх деталях є “всіма тими словами”, на основі яких було укладено Заповіта (Вих.24:8).ПП 745.1

    6 (с. 328). Коли приносили жертву за гріх священика або усієї громади, тоді кров вносилась у Святеє; нею кропили перед завісою; кров також покладалася на роги золотого жертівника. Жир спалювали на жертівнику цілопалення у дворі, а м'ясо жертви спалювали поза табором (Левит 4:1—21).ПП 745.2

    Коли ж жертва приносилась за начальника або за когось із людей, тоді кров не вносилась до Святого, а м'ясо жертви повинен був з'їсти священик, як Господь наказав Мойсею: “Священик, що приносить жертву за гріх, буде їсти її, — на святому місці хай її споживають, на подвір'ї Скинії Заповіту” (Левит 4:22—35; 6:19).ПП 745.3

    7 (с. 342). Те, що наш Господь Ісус Христос є Тим, Хто проголосив Закон, покликав Мойсея на гору і розмовляв з ним, стає очевидним на підставі наступних міркувань.ПП 745.4

    Христос є Тим, через Кого Бог у всі часи відкривав Себе людині: “Але в нас один Бог Отець, від Котрого все, і ми для Нього; і один Господь Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього” (1Кор.8:6). “Це той [Мойсей], що був у пустині на зборах [за перекладом з англійської мови: у церкві] з Ангелом, який промовляв до нього на горі Синай, та з батьками нашими, і який прийняв живі слова, щоб передати нам” (Дії 7:38). Цим ангелом був Ангел Божої присутності (Ісая 63:9), Ангел, в Якого було Ім'я великого Єгови (Вих.23:20—23). Такий вираз не може відноситися ні до кого іншого, крім Божого Сина.ПП 745.5

    Христос названий Словом Божим (Йоан 1:1—3). Він має таке ім'я через те, що Бог у всі віки відкривав Себе людині в Особі Ісуса Христа. Це Його Дух надихав пророків (1Петр.1:10—11). Він являв Себе їм як Ангел Господній, Вождь Господнього війська, Михаїл-Архангел.ПП 746.1

    8 (с. 587). Сьогодні багатьох хвилює таке запитання: якщо теократія була доброю для стародавнього Ізраїлю, то чому теократична форма правління не може бути доброю і в наш час?ПП 746.2

    На це запитання легко дати відповідь. Теократія — це правління, яке отримує свою владу безпосередньо від Бога. Правління Ізраїлю справді було теократичним. Це дійсно було правління Боже. Біля палаючого куща Бог дав доручення Мойсееві вивести Божий народ з Єгипту. За допомогою ознак і великих чудес Бог визволив Ізраїля з Єгипту, провадив його пустелею і, врешті-решт, привів до обітованого краю. Він управляв ними за допомогою суддів “аж до пророка Самуїла”. Саме до нього Бог звернувся, коли той був ще дитиною; через нього звіщав Свою волю. За днів Самуїла народ почав просити собі царя. Це прохання було задоволене — Бог обрав Саула, а Самуїл помазав його на царя Ізраїлю. Саул не виконував Божої волі, а оскільки він відкинув Господнє слово, то Господь відкинув і його, щоб він не був царем, і послав Самуїла помазати Давида царем Ізраїлю. Престол Давида Бог установив навіки. Писання говорить, що коли Соломон отримав царство замість свого батька Давида, тоді “сів Соломон на Господньому троні за царя на місці свого батька Давида” (1Хронік 29:23). Як бачимо, Давидів трон був одночасно і троном Господнім; Соломон сів на Господньому троні як цар земного Божого царства. Пізніше престол перейшов до Седекії з роду Давидового, котрий став підвладним вавилонського царя і уклав урочистий заповіт на вірність цареві Вавилону. Таким чином Седекія розірвав свій Заповіт з Богом, Котрий промовив до нього: “А ти, недостойний, беззаконний князю Ізраїлів, на якого прийшов його день разом з кінцем твого нечестя, так говорить Господь Бог: Здійми корону й скинь вінець! Усе вже минулось! Те, що було внизу, піднесеться, а те, що було вгорі, понизиться! Я скину, скину, скину його, і його більше не буде, доки не прийде Той, Хто має на нього право й Кому Я дам його” (Єзек.21:30—32; див. також 17:1—21).ПП 746.3

    Отже, ізраїльське царство стало підвладним Вавилону. Коли Вавилон упав і на його місце прийшла Мідо-Персія, воно було скинуте перший раз. Коли Мідо-Персія впала, а її місце заступила Греція, воно було скинуте вдруге. Коли грецька імперія поступилась Риму, воно було скинуте втретє. Слово Боже запевняє: “… Його більше не буде, доки не прийде Той, Хто має на нього право й Кому Я дам його”.ПП 747.1

    Хто ж це Той, Хто має право на нього? “… Даси Йому ім'я: Ісус. Він буде Великий, і Сином Всевишнього назветься, і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида. І повік царюватиме Він над домом Якова, і царюванню Його не буде кінця” (Лука 1:31—33). І хоч Христос перебував на землі як “Пророк”, Страдник, Якому було відоме усяке горе, у ніч зради Він Сам проголосив: “Моє Царство — не від цього світу”. Отже, трон Господній був забраний з цього світу, і “його більше не буде, доки не прийде Той, Хто має на нього право…”; саме тоді трон Божий буде даний Христові. Це відбудеться на переломі — наприкінці цього світу і на початку “світу прийдешнього”.ПП 747.2

    Звертаючись до 12 апостолів, Спаситель сказав: “Я вам заповідаю Царство, як Отець Мій заповів Мені; щоб ви в Царстві Моїм їли й пили за столом Моїм і щоб ви сіли на престолах судити дванадцять племен Ізраїлевих” (Лука 22:29—30). З Євангелія Матвія, в якому говориться про Христову обітницю, дану 12 апостолам, дізнаємося, коли це станеться: “При відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете й ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих” (Матв.19:28).ПП 747.3

    У притчі про таланти Христос постає в образі чоловіка славного роду, який “відправився в далеку країну, щоб царство прийняти й повернутись” (Лука 19:12). Ісус Сам повідомив, коли саме Він сяде на престолі: “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї. І зберуться перед Ним усі народи” (Матв.25:31—32).ПП 747.4

    На цей час чекає і автор книги Відкриття, котрий говорить: “Царства світу цього стали царствами нашого Господа та Христа Його, і Він царюватиме вічні віки” (Відкр.11:15). З контексту видно, коли це відбудеться: “І розлютилися язичники; і гнів Твій прийшов, і час мертвих судити, і дати нагороду рабам Твоїм: пророкам і святим, і тим, що бояться імені Твого, малим і великим, і погубити тих, які губили землю” (вірш 18). Христове Царство буде встановлене в час остаточного суду, коли праведні отримають нагороду, а нечестиві будуть покарані. Коли ж будуть знищені усі, котрі протистоять вищій владі Христа, тоді царства цього світу стануть царствами нашого Господа Ісуса Христа.ПП 748.1

    Христос зацарює як “Цар над царями і Господь над панами” (Відкр.19:16). “А царство, і панування, і велич царств під усім небом буде дане народові святих Всевишнього”. “І приймуть царство святі Всевишнього, і будуть міцно тримати царювання аж на віки віків” (Дан.7:27—28).ПП 748.2

    До того часу Царство Христове не може бути встановлене на землі. Його послідовники вважають себе “чужинцями й приходьками на землі”. Апостол Павло говорить: “Життя ж наше на небесах, звідки ми й очікуємо Спасителя, Господа Ісуса Христа” (Євр.11:13; Филп.3:20).ПП 748.3

    Оскільки царство відійшло від Ізраїлю, Бог більше не уповноважував окрему людину або групу людей втілювати вжиття Божі принципи безпосередньо від Його Імені. “Мені належить помста, Я відплачу”, — говорить Господь (Римл.12:19). Громадянські уряди регулюють взаємостосунки людини з людиною, але не мають жодного відношення до обов'язків зі сфери відносин людини з Богом. Іншими словами, опріч ізраїльського царства на землі не існувало жодного правління, де Бог керував би державними справами через сповнених Божим Духом мужів. Там, де люди намагалися створити теократичне правління на зразок ізраїльського, вони обов'язково брали на себе право вільного трактування, зміни та втілення в життя Божого Закону. Люди привласнювали собі право управляти совістю інших людей, незаконно захоплюючи привілей, який належить лише Богові.ПП 748.4

    За часів теократичного правління в Ізраїлі, гріхи, вчинені проти Бога, зазнавали, однак, покарання світськими методами. Вирок виконувався не тільки з божественної санкції, а й під Його безпосереднім контролем та за Його наказом. Чарівники та ідолопоклонники мали бути винищені. Богохульство та святотатство каралися смертю. Численні язичницькі народи мали бути викорінені. Але таке покарання здійснювалося Тим, Який читає серця людей, знає міру їхньої вини і виявляє мудрість та милість щодо Свого творіння. Коли ж за цю справу беруться особистості зі своїми людськими слабкостями та пристрастями, тоді, безсумнівно, відчиняються двері для неприборканої несправедливості та жорстокості, здійснюються нелюдські за своєю жорстокістю злочини; і все це робиться в священне Ім'я Христа.ПП 749.1

    Ізраїльські закони, що карали за провини, вчинені проти Бога, служать підставою для аргументів, за допомогою яких намагаються довести необхідність покарання за подібні гріхи в наш час. Такими аргументами користуються всі релігійні гонителі, аби виправдати власні вчинки. В основу релігійної тиранії та переслідувань покладено принцип, за яким Бог нібито уповноважив людину здійснювати контроль над сумлінням іншого. Але всі, хто дотримуються такої думки, забувають, що нині ми живемо в іншу епоху, в умовах, які цілковито відрізняються від умов, у яких перебував Ізраїль; ізраїльське царство було символом Христового Царства, котре буде встановлене тільки з Його Другим пришестям, і не у владі людини контролювати або чинити тиск на інших в питаннях, що стосуються їхніх взаємовідносин з Богом.ПП 749.2

    9 (с. 593). Щодо питання ідентичності Рами Самуїлової та Рами Веніяминової, д-р Едерхайм, зокрема, писав: “Ці два питання, здається, вирішені: Саул мешкав у Гів'ї і вперше зустрівся з Самуїлом у Рамі. Але, якщо це так, то на підставі Першої книги Самуїлової (10:1) не можна вважати Раму Самуїлову за Раму Веніяминову або ж ототожнювати її із сучасним містом Небі Самуїл [Nebi Samuel], розташованим на північному заході, на відстані чотирьох миль від Єрусалима”.ПП 749.3

    Larger font
    Smaller font
    Copy
    Print
    Contents